Читать онлайн «Ангел мертвої річки»
Автор Жорж Блон
АНГЕЛ МЕРТВОЇ РІЧКИ
1
Жеральдіна Летандар нараз прокинулась: кімнатою хтось ходив…
Та ні, це знову лише кошмарний сон. Завжди той самий, викликаний одним і тим же. Лікар повторював їй десятки разів: «Забагато їсте на ніч. Мусите обмежитися легкою вечерею». І справді, тиск не падав, Жеральдіна відчувала, як гупає у вухах, переганяючи кров, її старече серце. Просто сказати — легкою вечерею! Коли зачинялася крамничка, всі страшенно хотіли їсти, й Жеральдіна теж.
«Матусю, ще трохи паштету? Я теж собі покладу!»
Зять Анрі відрізав ще одну скибку. Люсьєна підкладала дітям. Вельми приємно було дивитись, як ласують малюки. Адже тепер так багато дітей живуть надголодь. Навіщо тоді заробляти стільки грошей… Врешті Жеральдіна й собі підкладала скибку паштету. Запивала вином; звичайно, не тим, що по картках…
Старече серце, що почало було вгамовуватися, раптом закалатало знов. Жеральдіна могла о присягнути, що хтось потихеньку торгнув дверима. Ні, не дверима її кімнати, а надвірними, на першому поверсі.
Півлежачи на трьох подушках із широко розплющеними в темряві очима, Жеральдіна дослухалася. Знову запала тиша. Інколи, у вітряну погоду ті двері стукали; але то було рівномірне, заспокійливе постукування: стук-стук, стук-стук… Двері немов промовляли до неї: «Ми, як завжди, на своєму місці, добре зачинені, на міцних завісах і засувах, це лише вітер пустує…» За довгі літа навчаєшся пізнавати всі звуки в своїй оселі. Жеральдіні здалося, що цього разу хтось добре наліг на двері, немов намагався зламати замок…
Люсьєна сто разів їй торочила: «Колись тебе, мамо, знайдуть задушеною. В твоєму віці жити самотою — божевілля…» Жеральдіна на те нічого не відказувала. Вважала, що дурістю було б у її віці жити в чужому домі. Навіть у рідних дітей.
Працювати з ними, їсти за одним столом — згода. Але зберігати незалежність. Коли Люсьєна з чоловіком справили новосілля в своєму так затишно обладнаному будиночку — один лише Бог знає, скільки це коштувало! — Жеральдіна відчула себе сильною й гордою. Вона лишала їх увечері, щоб повернутись у власну домівку. До себе. Ні, вона нізащо не знесла б, щоб нею хтось командував, навіть рідна дочка. Люсьєна мала точнісінько таку ж, як і в неї, вдачу, верховодила над усіма, включаючи й чоловіка. Свого часу Жеральдіна теж тримала в руках Урбена Летандара.Знов оті двері. Жеральдіна намагалася переконати себе: «Це, певно, якийсь собака чи, може, кіт». Ні, звичайно, не кіт. Кіт не притуляється до дверей. Собака наробив би більше шуму на цементованому ґанку. Таке вже траплялося, хоча сусідські собаки дуже рідко полишали свої подвір'я. То що ж це?
Крізь шалене калатання серця Жеральдіна намагалася
