Читать онлайн «Доки не розкриється брехня»
Автор Тосикадзу Кавагути
Тосікадзу Кавагуті
Доки не розкриється брехня
© Toshikazu Kawaguchi, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2022
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2022
Пролог
Якщо вірити загадковій міській легенді, в одному місті було кафе, де був один стілець, сівши на котрого – і лише поки ви сидітимете на ньому – можна потрапити в часі, куди забажаєте.
Та була одна заковика.
Доводилося дотримуватися певних прикрих правил.
1. У минулому ви можете зустрітися лише з тими людьми, які відвідували кафе.
2. Жодні ваші дії в минулому не змінять теперішнього.
3. На тому єдиному стільці сидить відвідувачка кафе. Аби сісти на нього, треба зачекати, поки вона його звільнить.
4. У минулому слід залишатися на тому стільці й не покидати його.
5. Перебування в минулому обмежене в часі. Необхідно повернутися до того, як охолоне кава.
І на цьому прикрі правила не закінчуються…
Та всупереч усім правилам, відвідувачі, дізнавшись про цю міську легенду, продовжують приходити до кафе.
Кафе називається «Funiculi Funicula».
Навіть почувши усі ці правила, ви однаково хочете повернутися в минуле?
Це історія про чотири зворушливі дива.
Історія перша. Найкращі друзі – про чоловіка, що повернувся у минуле побачитися з найкращим другом, який помер двадцять два роки тому.
Історія друга. Мати і син – про сина, який не зміг прийти на похорон матері.
Історія третя.
Закохані – про чоловіка, що повернувся побачитися з дівчиною, з якою не міг одружитися.Історія четверта. Подружжя – про літнього детектива, який не встиг віддати своїй дружині подарунок.
Якби ви могли повернутися у той заповітний день, кого б ви хотіли там зустріти?
Iсторія I. Найкращі друзі
Ґогтаро Чіба вже двадцять два роки брехав своїй доньці про одну річ.
Письменник Федір Достоєвський якось написав: «Найважче в житті – жити і не брехати».
Люди брешуть з різних причин. Хтось бреше, аби показати себе в цікавішому чи вигіднішому світлі, а комусь це потрібно, щоби вводити людей в оману. Брехня може завдати болю, та може й також врятувати. Хай би якою була причина, брехня найчастіше веде до розкаяння.
Якраз у таку скрутну ситуацію і втрапив Ґогтаро. Його брехня не давала йому спокою. Бурмочучи під ніс: «Я ніколи не хотів про це брехати», він снував туди-сюди перед входом до кафе, яке могло повернути його в минуле.
Кафе, де можна було повернутися в минуле, містилося у центрі Токіо, за кілька хвилин ходьби від станції «Джімбочо». Заховане на вузенькій бічній вуличці в районі, де здебільшого були офісні будівлі, кафе сповіщало про своє існування крихітною вивіскою з назвою «Funiculi Funicula». Воно розташовувалося у підвалі, тому без вивіски перехожі його б навіть не помітили.
Спустившись сходами, Ґогтаро опинився перед дверима з гравіюваннями. Продовжуючи бурмотіти, він похитав головою, різко розвернувся і почав підійматися сходами нагору. Та зненацька зупинився із замисленим виразом на обличчі. Ще якийсь час він ходив туди-сюди, підіймався сходами і спускався.
– Чом би вам не подумати про це, коли зайдете всередину? – враз почувся голос.
