Читать онлайн «Іскра життя»

Скелет 509 повільно підвів череп і розплющив очі. Він не знав – спав чи був без свідомості. Голод і виснаження давно подбали, аби одне майже не відрізнялося від іншого. Обидва стани були мов занурення у трясовину, здавалося, що виборсатися вже не вдасться. Якийсь час 509 лежав нерухомо і прислухався. Це було старе правило таборів: неможливо вгадати, з якого боку насувається загроза, тож, поки лежиш нерухомо, маєш шанс, що тебе не помітять чи вважатимуть мертвим, – відомий кожній комасі простий закон природи.

Він не чув нічого підозрілого. Вартові на вежах були напівсонні, за ним теж усе було спокійно. Обережно повернув голову й озирнувся.

Концентраційний табір Меллерн мирно дрімав на осонні.

Великий плац для шикування, який есесівці з гумором називали «танцмайданчик», був майже порожній. Лише праворуч від вхідної брами на товстих дерев’яних стовпах висіло четверо людей зі зв’язаними за спиною руками. Їх так високо підтягли на мотузках, що ноги вже не торкалися землі. Руки були вивихнуті. Заради розваги два кочегари жбурляли в них з вікна маленькими вуглинками. Але четверо нещасних не ворушились. Вони висіли на хрестах уже пів години і знепритомніли. Покинутими стояли бараки трудового табору; команди, що працювали за його межами, ще не повернулися. Вулицями сновигали кілька днювальних. Ліворуч від великої вхідної брами, перед штрафним бункером, у плетеному кріслі за круглим столом сидів есесівець-шарфюрер Броєр, грівся на сонці і пив каву.

Навесні 1945 року добра кава в зернах була рідкістю, але Броєр щойно задушив двох євреїв, які шість тижнів гнили в бункері, вважав свій вчинок дуже гуманним і вирішив, що заслуговує на винагороду. До кави черговий по кухні передав йому тарілку з кексом. Їв Броєр повільно і з насолодою – в кексі було багато смачнющих родзинок без кісточок. Старший єврей не надто його розважив, а от молодший виявився витривалішим: він досить довго пручався, товк ногами і хрипів. Броєр сонно вишкірився та прислухався до звуків табірного оркестру, що лунали з садів. Саме була репетиція, оркестр грав «Троянди з півдня» – улюблений твір коменданта, оберштурмбанфюрера Нойбауера.