Читать онлайн «Пригоди Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. Ціна слави»

Ено Рауд

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

КНИГА ПЕРША

ЗНАЙОМСТВО БІЛЯ КІОСКА З МОРОЗИВОМ

Якось цілком випадково стрілися троє дивних чоловічків — Мохобородько, Півчеревичок і Муфтик. Вони були такі маленькі на зріст, що видалися морозивниці хлопчиками-мізинчиками, і вона здивовано втупилася в них. Мохобородько мав бороду з м’якенького моху, в якій розкошували червоні торішні брусниці, у Півчеревичка взуття було без носків — щоб вільно ворушити пальцями. А Муфтик замість звичайного вбрання носив велику муфту, з котрої визирали тільки голова й ступні.

Вони ласували морозивом і з цікавістю роздивлялися один одного.

— Перепрошую, — мовив урешті Муфтик.  — Я, звісно, можу помилятися, але мені здається, в нас є щось спільне.

— І я так гадаю, — кивнув Півчеревичок.

Мохобородько вирвав із бороди кілька брусничок і запропонував новим знайомим.

— З морозивом смакує кисленьке, — пригощав він.

— Якщо для вас не буде обтяжливо, давайте ще якось зустрінемося, — сказав Муфтик.  — Зваримо какао і погомонимо.

— Оце було б чудово! — вигукнув Півчеревичок.  — Я охоче запросив би вас до себе в гості, але в мене взагалі немає домівки. Ще малим я подався у мандри по світу.

— Як і я, — підхопив Мохобородько.

— Надзвичайний збіг! — здивувався Муфтик.  — І зі мною точнісінько те саме. Отже, всі ми — вічні мандрівники!

Він кинув обгортку з морозива у смітник і дзизкнув блискавкою муфти.

— Чи вам не здається, що нам варто об’єднатися? — запитав Півчеревичок.  — Подорожувати гуртом веселіше…

— Атож! — радісно погодився Мохобородько.

— Просто блискуча ідея! — просіяв Муфтик.  — Навдивовижу блискуча ідея!

— Одне слово, вирішили, — ствердив Півчеревичок.  — Тільки, перш ніж ми об’єднаємося, може, візьмемо ще морозива?

Пристали на це, і кожен купив собі ще порцію.

Потім Муфтик сказав:

— Між іншим, у мене є автомобіль. Якщо ви не проти, далі ми поїдемо.

— О-о! — зрадів Мохобородько.  — Хто ж відмовиться од такого!

— Згода, згода, — додав Півчеревичок.  — Адже машиною так зручно!

— Та чи помістимося втрьох? — занепокоївся Мохобородько.

— Це фургон, — заспокоїв Муфтик, — там просторо.

Півчеревичок весело підсвиснув.

— Згодиться, — кинув він.

— Чудово, — полегшено зітхнув Мохобородько.  — Врешті, як у прислів’ї мовиться, для хороших овечок і однієї кошари вистачить.

— А де ж твій будинок на колесах? — запитав Півчеревичок у Муфтика.

— Біля головпошти, — відповів той.  — Я там вкину дві дюжини листів.

— Дві дюжини? — здивувався Мохобородько.  — Як багато в тебе друзів!

— Ох ні, навпаки, — усміхнувся Муфтик трохи ніяково.  — Я не пишу нікому, тільки собі.

— Сам собі надсилаєш листи! — аж підскочив Півчеревичок.

— Річ у тому, що мені дуже подобається листуватися, — пояснив Муфтик, — а от друзів не маю, я такий самотній. Ось і вирішив писати сам собі. До речі, я шлю листи «до запиту». В одному місті вкидаю, а в іншому отримую свою кореспонденцію.

— Вельми своєрідний спосіб листування, — зауважив Мохобородько.