Читать онлайн «Соловецький етап. Антологія»

Соловецький етап

 Антологія

Соловецька трагедія

Соловецька каторга прийняла до себе майже всіх представників народів СССР, а навіть Європи й Америки. З Соловків починається совєтська табірна система, коли 13 жовтня 1923 р. було створено Соловецький табір особливого призначення з двома пересильно-розподільчими пунктами в Архангельську та Кемі. Каторга проіснувала до 2 листопада 1939 р.

«Соловецькі табори – країна мук і відчаю. Переважну більшість із тих, хто туди потрапляв, чекала загибель. У запліснявілих мурах монастиря, де колись ченці кадили фіміам покори Всевишньому, тепер фабрикували романтичну брехню про любов-ненависть і царство Боже на землі», – писав письменник І. Гришин-Грищук, який пережив сибірські табори.

«Не було в СРСР такої соціальної верстви, представники якої б не опинялись на Соловках, – зазначають упорядники ґрунтовного збірника соловецьких матеріалів «Остання адреса» (Київ, 2003). – Це було справжнє єднання всіх трудящих – робітників, селян і, зрозуміло, «прошарку» – інтелігенції. Не забував режим і про релігійних діячів. За відомостями самих репресивних органів, у 1923—1924 роках було заарештовано 2 469 священнослужителів, а в 1931—1932-му – 19 8126. Чимало з них опинились саме на Соловках. До того ж на острові серед в’язнів були люди різних національностей. Значний відсоток серед них завжди становили українці».

За спогадами Семена Підгайного, якому пощастило вижити, до середини 1937 р. на Соловках було зібрано найкращих представників «української підсовєтської інтелігенції та українських комуністичних кіл».

У нас прийнято вважати Сталіна найбільшим тираном, але насправді ще Лєнін вдавався до терору і вважав, що стару інтелігенцію, старі політичні сили треба усунути або знищити. От тільки він російських письменників та вчених випустив за кордон, а українці такого щастя не мали.

В одному з листів до Сталіна Лєнін писав: «Арестовать несколько сот и без объявления мотивов – выезжайте, господа!. . Харьков обшарить, мы его не знаем, это для нас «заграница». Чистить надо быстро…»

Дуже шкода, що не було вислано за кордон ще й українських інтелектуалів, які б таким чином могли вижити, як вижили російські. Своїх вони тоді ще жаліли.

Сталін, керуючись настановами Лєніна, знищив майже до решти стару ленінську гвардію, а окрім неї і більшість полководців. Заможне селянство вважалося теж ворогом, як і інтелігенція, а особливо та, яка втекла з Заходу, шукаючи раю в більшовицькому пеклі.

Чекісти шили липові справи тисячами, вигадуючи неіснуючі контрреволюційні організації, а потім у 1938-му перестріляли й тих, хто слухняно шив ті справи. Знищено було не тільки рядових чекістів, але й великих начальників, як Балицький, Єжов, Ягода. В своєму останньому слові перед розстрілом 3 лютого 1940 р. Єжов заявив: «Я почистив 14 000 чекістів. Але величезна моя провина в тому, що я мало їх почистив».

Цікаво, що найбільше терор зачепив чекістів-євреїв, яких у 1935 році в НКВД працювало 40%, а в 1940 році їх залишилося 4% від усього особового складу.

«Серйозної і спеціальної розробки потребують питання моральних критеріїв, за якими діяли чекістські органи, – пишеться в збірнику «Остання адреса». – Тут можна вказати на одну характерну рису: з року в рік інструкції з добору кадрів усе менше нагадували про відданість «справі пролетаріату». Керівників ЧК, а згодом ГПУ—НКВД, хвилювало насамперед інше – вміння працівників бути дисциплінованими, виконувати всі доручення, зберігати секретність у будь-якій справі».