Читать онлайн «Її»

Сергій Мисько

Її…

Роман

Глава 1. Її

Її ракетка на одному коліщатках

– Доню, прокидайся, – будив Її лагідний голос матусі Фані.

Малеча солодко спить у казковому полоні своїх снів. Насправді ж дівчинку звуть Ірою, а Її – її нове ім’я.

Хто має можливість таке почути, то почув би, як гамірно буває в цій кімнаті нічної пори. Ірині сни, заповзято сперечалися з мріями. Сни доводили мріям, що їх час почнеться вранці, коли малеча прокинеться і зійде сонце. Мрії впевнено торували собі шлях, іноді успішно, мімікруючи під яскраві сновидіння. Таким чином вони все ж мали можливість заповнювати собою казку по якій подорожувала маленька дівчинка Її.

В свою чергу сни наполегливо перемовлялися і між собою. Який має наснитися першим? Деякі змовлялися по двоє, а то й по троє, намагаючись хитрощами позачергово потрапити до казки.

Даремно, поза чергою жоден з них не починав свої дива. Отака неймовірна круговерть. Могло скластися враження, що хтось дуже поважний навмисне шикує їх у чіткій відповідності, за своїм вподобанням. Секрет послідовності знає тільки він – отой, недосяжний Хтось.

– Доню, прокидайся, – вдруге пролунали чарівні слова.

Сон ще не відпускав малу бранку зі своїх липких обіймів. Чекав, коли матуся втретє скаже: «Доню, прокидайся». Щоправда, Іру іноді будив тато, але не так часто, як мама.

Ці чарівні слова, сказані на вушко, майже шепотом, могли розбудити весь всесвіт. Хоча спочатку його треба комусь приспати аби той міцно заснув. А вже потім, без вагань, міг прокинутися від цих слів і знову відродити нове життя. Та він ще не спить…

Кімната, де нині жила дівчинка Іра, наповнилася сонячними промінчиками.

Вони обережно торкалися обличчя малої, ніби остерігалися передчасно її розбудити.

Першого вересня в перший клас. Книжки, зошити, олівці, глобус, карта, лінійка поки що відпочивали. Ці архаїчні шкільні атрибути, привезені із далекої країни, подарував їй тато на день народження. На новенькому, рожевому в зелену цятку ноутбуці, спала подружка Її – лялька Шуша.

До речі, цю іграшку вони зробили разом з татком і мамою, використавши целофанові пакети від подарунків. Всередину, на прохання малої, мама напхала сухого горіхового листя. Цього добра було вдосталь. Під вікно ріс велетень-горіх. Чарівне створіння, голосно шурхотіло, щойно до нього торкалися. За це вона отримала ім’я Шуша.

Ці музейні експонати мали особливий вплив на життя Її, бо в школах такого вже давно нема, а сучасні іграшки мали інший вміст і зміст. До речі, їх віднедавна, щовечора, Її теж вкладає спати, а вранці вони прокидаються разом з нею, опісля того, як їх всіх розбудять, тричі повторені чарівні слова. Ось так, як тепер:

– Доню, прокидайся.

У відповідь Її посміхнулася, але очей не відкривала:

– Доброго ранку, матусю. А якими будуть казки в майбутньому?

– Доброго ранку. Отакої. Я не знаю. Спробуй сама вигадати свою казку майбутнього.

– Вигадую… – Це було звичним для малої, щойно прокинувшись, не відкриваючи очей, задавати дивні запитання.

Мама Фаня вже звикла до цих дивацтв, тому не барилася жартома на них відповідати.