Ферзь Вадим «Дитячi мрiї. Вiршi»
белый сепиа серый

Читать онлайн «Дитячi мрiї. Вiршi»

Автор Ферзь Вадим

Дитячi мрiї

Вiршi

Вадим Ферзь

© Вадим Ферзь, 2017

ISBN 978-5-4485-9901-9

«Штормять садiв зеленi хвилi…»

Штормять садiв зеленi хвилi,На вітах яблука висять. Цим літом ви, плоди, вродились!Це – найцiннiший лiта скарб!Я вас прошу, мої сади,Ви кожен рік родіть плоди,Щоб яблука були і груші,І солов'ї б співали дужче,А сад із вітром би затихлиІ занiмiли би вiд втiхи. В саду затьохкав соловей,Аж я замилувався.  Гей!Співай про сад i нашу працю,Веселкою переливайся,Радій життю, радій теплу,Пірни в ранкову сиву млу,Як вмиються росою всі дерева,Туман на гілля ляже молоде,Окреслиться схід смугою рожево,Засяє в плесах сонце золоте,Я вийду в молодий і пишний сад,Де слив смачних ось пломеніє ряд. Їх аромат я жадібно ловлю,Куточок цей казковий я люблю…Січень, 1999 р.

«Місяць глядить у замерзле віконце…»

Місяць глядить у замерзле віконце,Кидає іскри на шибки квітчасті. Ніч у вікно, як прозоре суконце,Лізе морозна, зимова i ясна,Свіжістю вабить зимового шума,Світиться місяць – цей серп золотистий,Наче замріявсь і щось там він думаПро зорі далекі, про далі імлисті…Аж ось різнобарвний і ранок крадеться —Місяць вже мліє, біліє і гаснеСонечко встане, стиха озирнетьсяІ посміхнеться зимі цій прекрасній. 1999 р.

«Синіє вечір за вікном…»

Синіє вечір за вікном,З«явились золотисті зорі. І вітерець махнув крилом,Гуляє, свище він на волі. І ось легенький вже туманСерпанком укриває поле,За ним, немов козак, курганШука свою лихую долю. Блищить сріблястая роса,В лугах широких трави коситьБезшумна місячна коса,А вітер запах трав доносить…В кущах зайшлися цвіркуни,А світлячки в траві росяній,Все гомонять балакуни,Мигтять, як маяки в тумані. За лісом манить моря глиб,Полискують зiрок опали,Маяк ледь-ледь вже миготить —Це літня ніч на землю впала. Блукає сон по-під вікном,Сузір'я Оріона сяє. Вже вітер не шумить крилом,В траву лягає й засинає. Січень, 1999р.

Море

О, оксамитнеє море нічне,Яке ж ти сріблясте, прекрасне!Чаруєш мене, ти зі мною сумне. За лоном твоїм спить вже сонечко ясне. Пітьмою все море навкруг залило,Ось місяць вже встав – і проміння,Як стежка, лягло і повільно пливло,На березі золотом сяє каміння. О море Азовське, о море моє,З тобою забудеш і горе!І все, що тут є, полюбив, як своє,І жити б хотів я при березі моря!1999р.

Калина

Калинонька-червононькаРосте білЯ рікиІ дивиться у водонькуНа усі боки. У пурпур вся наряджена,Сумна була тоді. І місяця зображенняВідбилось у воді. Скажи мені, червононько,Сумуїш ти чому?«Така вже м̀оя доленька —Залишили саму…»Січень, 1999р.

У лiтнiй вечiр

Настав літній вечір; дзижчать комаріВсе жалять, і жалять, і жалять. І навіть вітрець не гуде в димарі,А я в тишині комарів б'ю без жалю. Над полем і місяць рожевий он сходить;Він ллє на хмариночки сяйво своєІ колесом котиться по небозводу,І жовтим промінням хмаринки він б'є. Шумить у травичці густій сонний вітер,Вже сон випуска з рукавів своїх чари. Над полем стемнілим і місяць не світить,Бо він заховався у сивії хмари. Ось л̀ише я тільки так сильно гукнуУ ту далечінь, де стоять темні гори,До мене в ту мить крізь шовкОву пітьмуОзветься луна із гірської комори.

Книгогид использует cookie-файлы для того, чтобы сделать вашу работу с сайтом ещё более комфортной. Если Вы продолжаете пользоваться нашим сайтом, вы соглашаетесь на применение файлов cookie.