Читать онлайн «Солодка пісня»

Автор Лейла Слимани

<p>Лейла Слімані</p> <p>Солодка пісня</p>

* * *

Присвячується Емілю

Міс Везіс приїхала з Закордоння, щоб доглядати дітей однієї леді[…]. Леді казала, що міс Везіс погана, нечупарна й недбайлива. Леді ніколи на думку не спадало, що в міс Везіс могло бути своє власне життя, справи, якими вона переймалась, і що ці справи були для міс Везіс важливішими за все на світі.

Редьярд Кіплінґ. Прості оповідання з гір

Малюк помер. Вистачило кількох секунд. Лікар підтвердив, що він не страждав. Його засунули до сірого мішка, і над понівеченим тільцем, розпластаним серед іграшок, застебнулася блискавка. Коли прибули рятувальники, дівчинка ще була жива. Вона відбивалася, мов дикий звірок. На її тілі залишилися сліди боротьби, під мокрими нігтями – часточки шкіри. Коли її везли до лікарні в «швидкій», вона була збуджена, билася в судомах. Очі були вирячені, наче їй бракувало повітря. Горло заливала кров. Легені в неї були пробиті, а голова дуже постраждала від удару об синій комод.

Поліцейські сфотографували місце злочину. Зняли відбитки пальців і обміряли ванну та дитячу кімнату. Килим із принцесами просякнув від крові. Пеленальний столик стояв перехняблений. Іграшки поскладали до прозорих пакетів, на які поставили печатки. Навіть синій комод стане доказом у судовому процесі.

Іншу жінку теж треба було рятувати. Так само професійно, так само неупереджено. Вона не спромоглася вмерти. Лише заподіяти смерть. Порізала обидва зап’ястки й устромила собі ножа в горло. Лежала непритомна біля ліжка. Жінку підняли, поміряли пульс і тиск. Уклали на ноші, і дівчина-стажер притиснула рукою її шию.

Сусіди з’юрмилися внизу. Переважно жінки. Була саме пора забирати дітей зі школи. Вони не зводили зі «швидкої» очей, повних сліз. Плакали й згорали з цікавості. Ставали навшпиньки. Силкувалися розгледіти, що відбувається за поліцейським кордоном, усередині «швидкої», яка від’їздила, ввімкнувши всі сирени на повну гучність. Пошепки обмінювалися новинами. Уже пішли чутки. З дітьми сталося нещастя.

Це була красива будівля на вулиці д’Отвіль, що в десятому окрузі Парижа. Будинок, у якому сусіди, навіть не знайомі між собою, сердечно вітаються одні з одними. Квартира, у якій мешкала родина Массе, була на шостому поверсі. Найменша в будинку. Після народження другої дитини Поль та Міріам розділили вітальню перегородкою. Спали вони в крихітному закапелку між кухнею та вікном, що виходило на вулицю. Міріам любила антикварні меблі та берберські килими. На стінах вона повісила японські естампи.

Сьогодні Міріам прийшла додому раніше. Вона швидко впоралася із запланованими зустрічами й перенесла розгляд інших справ на завтра. На відкидному сидінні у вагоні метро на лінії номер 7 вона думала про те, як влаштувати дітям сюрприз. Вийшовши з метро, зайшла до хлібної крамниці. Купила багет, десерт дітям і помаранчевий кекс для няньки. Її улюблений.