Читать онлайн «Невгамовний час»

Автор Борис Байков

Борис Байков

НЕВГАМОВНИЙ ЧАС

Гуморески

ВЕЧОРНИЦІ

Якось ідучі з роботи, Василь Мефодійович Диваченко натрапив поглядом на афішу невідомого йому клубу «Кому за 30». Саме цей клуб, як на диво, запрошував усіх громадян, бажаючих іще знайти собі супутника, або супутницю життя. Обмацавши очима кілька знайшов те саме Ельдорадо, якого вже давненько підшуковував. Виплекана в душі мрія про нове одруження раптом білою чайкою здійнялася над ним та потягла мерщій його додому, щоб вчасно підготуватися до цього візиту. Увечері наступного вихідного, причепурившись перед дзеркалом та зібравши у собі усі залишки чоловічого духу, попрямував він у вищеназваний клуб. Він сміливо переступив поріг цього закладу, не маючи жодної уяви про тамтешні засоби знайомств. Перші почуття від побаченого ним у актовій залі якось несподівано нагадали йому той урочистий ранок, коли батьки його силоміць притягли вперше до дитячого садка. Отже він зніяковів, а точніше казати, злякався, бо залишився наодинці з неймовірною кількістю представниць слабкої статі. Стоячи коло вхідних дверей Василь Мефодійович безпорадно оглядався, шукаючі у залі представників чоловічої статі. Нарешті він угледів їх у протилежному кінці зали, де вони осиротило підпирали колони будівлі. Диваченко швидко наблизився до них і теж підпер ще не зайняту колону.

– Які вони всі милі! – подумав він, оглядаючи численні жіночі постаті, – просто очі розбігаються! Не можна і уявити, що усі ці жінки тільки і мріють про супутника життя!

Та невдовзі пролунали звуки вальсу. Чоловіки, звичайно, запросили жінок до танцю. Але Василя Мефодійовича такий початок вечорниць аж ніяк не радував, бо він його не передбачав.

Він чомусь розраховував на якісь нові, незнайомі йому засоби знайомств, та міркувати зараз було вже пізно. Як треба запрошувати жінку до танцю? Як її тримати, щоб не вислизнула? Про що розмовляти з нею та куди дивитись під час танцю? Усі ці питання зненацька лягли на нього важким тягарем неминучості. Василь Мефодійович стояв вже, мабуть, хвилин із десять осторонь танцюючих біля своєї рідної колони, не маючи мужності розлучитися з нею. Та зненацька у нього майнула рятівна думка:

– Почекати «білого» танцю, коли запрошують жінки!

І ось нарешті цей час настав.

– Вас можна запросити? – приємним контральто звернулася до нього повненька, проте досить вродлива жінка у зеленій сукні з відкритим декольте та такого ж кольору очима. Василь Мефодійович трохи розгублено відповів їй згодою. Притулившись не щільно до дами своїм костюмом, він поклав свою праву руку на те місце, де у неї за його розрахунком повинна бути талія, а лівою взяв її праву тендітну кінцівку та підняв трохи вище її голови. Йому здалося, що дама не проти такої вправи. І це надало йому ще більшої хоробрості. Мало – помалу він став пересуватися по підлозі, то наступаючи на свою рятівницю та її взуття, то відступаючи похапцем від неї, встигаючи при цьому зачіпати своїм тулубом танцюючих сусідів. Василь Мефодійович надто зосереджено слідкував за діями своїх ніг, щоб думати про щось іще.