(гумореска)Був Миколка геть свавільний,Розбишака і втікач. Він в шибки влучав прицільно,І казав, що винен мяч. Вчивсь Микола той у школі,Вже ходив у другий клас. Знав урок? – З’являвся в школі. Якщо ж ні – робив вже «пас». Якось наш герой спромігсяПрогуляти аж два дні. Казав неньці, що втомився,Й бачив двійку уві сні. – Ну скажи мені, Миколо,Вчитель потім запитав, —Чом не був два дні у школі?Знов уроків не читав?– Позавчора моя мамкаЯкраз випрала штани. Ну а вчора біг я ранком,Бачу: знов висять вони. Придивився – інший колір,Ні! Це, певно, не мої!Щось знайоме бачив в школі,Глядь! – я в вашому дворі!Вмить скумекав – безумовно,Що й вам випрали штани. Тож, мабуть, і ви, шановний,були вчора вихідний!
ПОРА ЧАРІВНА
Знов прийшла пора чарівнаІ прокинулась земля. В лісі проліски, вербина,Сніжні плями у полях. А в деревах забуялиСоки живлення – нектар. Ось і сонечко заграло,І віта зелений дар. Нехай буде ще негода,Та, як кажуть, то дарма,Бо прокинулась природа,І не вернеться зима. Пахне вже весною в квітні,Знову радість у серцях,В незалежній УкраїніМайорить народний стяг!Нам й піввіку не минуло,Як то кажуть, – ще дитя!Попри це, усі відчули,Як покращилось життя. Ой весна – весна буяє!Розквітає, наче врода!Мирний поступ всіх вражаєУкраїнського народу.
НЕ ДО СМІХУ
(гумореска)Ти чого насупився, Іване? —Так товариш близький його запитав,Отже, бачу, і настрій поганий,Може, трохи вночі недоспав?Так тому, що зібравсь увілънитиСекретарку свою чарівну,А, було, вже надумав кохати,Так устрів у халепу одну. Днями йду я з роботи додому. Тільки й втримався ледь на ногах,Бо побачив її, нашу Тому,Тягне кошик важкий у руках.
Ну яким би я був джентльменом,Щоб спокійно дивитись на це,Кошик враз опинився у мене,В Томці ж вдячність лягла на лице. А коли привела в дім красивий,Ще й пестливо мене обняла,Поцілунок був дуже чутливий,Я ж подумав: «Аванс вже дала»!У наступні хвилини чеканняЯ не бачив її лише мить,Бо вона зачинилась у спальні,Щоби згодом мене запросить. Я ж в уяві палкого коханняЧас не гаяв – все з тіла убрав. Залишилось з’єднатись в бажанні,Обійняти єдину «май лав». Раптом чую: «Заходь вже, коханий!»Я ввійшов і в ту ж мить остовпів:Бо стою у «костюмі Адама» —За столом же – весь мій колектив!Правда, треба віддати пошану:Колектив мій мене зрозумів. Бо почув лиш звертання: «Іване,Спати рано іще, ти ж не пив!»Ось така драматична виставаПриключалась, Миколо зі мною. – Тю, подумаєш, з ким не бувало. Ти радій, що вернувсь з головою!Я б з тобою погодивсь, Миколо. Так! Без гумору тяжко прожити. Але ж, знаєш, я був зовсім голий,Тож й від гумору треба спочити.
МИЛАСЯ
У степу біля хатиПідростав я на волі,Як не пестила мати,Все ж зустрів свою долю. Хоч не краля з косою,І рука не тендітна,Проте ходить босою,Й до дорослих привітна. А як з раночку встане,Ще як півні співають,Вийде з хати на ганок,Мов те сонце з-за гаю. Біле личко рум'яне,Очі – промінь блакитний,Губки – морква в сметані,Шийка біла, тендітна. Хоч дивись – задивляйся,Так вже тягне до неї,А як пройде Милася —Що зоря над землею. Кажуть, вправна ж то дівка,Все літа, як метелик,З ранку знов до корівки,Вдень – готує вареник. А як вечір прилине,Ми підемо до гаю. Щоб кохатися вільноДосхочу у розмаю.
Книгогид использует cookie-файлы для того, чтобы сделать вашу работу с сайтом ещё более комфортной. Если Вы продолжаете пользоваться нашим сайтом, вы соглашаетесь на применение файлов cookie.
