Старі майстри. Елізабет ІІ

«Старі майстри» – так новітня окцидентальна традиція величає тих, завдяки кому вона існує. Поняття бере початок в малярстві. Бернгард поширив його на літературу та філософію, дотягнувши до найновіших часів. Останній «старий майстер» у нього – Мартін Гайдеґґер. В контексті Целянового рядка «Смерть – майстер з Німеччини» й бридкого роману «великого філософа» з націонал-соціалізмом таке етикетування набуває умисне нищівного звучання. Бернгард деконструює Гайдеґґера, показуючи «великого філософа», «суперзірку німецької філософії», яка – надворі вже стояли буремні шістдесяті – сходила з шварцвальдських верховин уділ, до Фрайбурзького університету, де на неї чекали тисячі юних і дорослих слухачів, нікчемним людцем у побуті, бо ніщо не розрихлює і не виявляє характер чи то пак безхарактерність так, як непоказна буденність. Ніщо не знебожнює так, як жінка, яка церує шкарпетки і пече хліб богові. А ще Ганна Арендт, якій Гайдеґґер був небайдужий, візьме вчителя в оборону, проте найновіші оприлюднення щоденників та нотаток німецького екзистенціаліста (а був він таким?), на превеликий жаль, козирів пані Арендт не додадуть. Гайдеґґер – ганебний епізод історії німецької філософії... Гайдеґґер – шарлатан від філософії, який спродує нацуплене, ношене і переношене, думане і передумане, і нічого власного. З великих чужих думок Гайдеґґер заповзято сукав малі власні, ось де правда. Гайдґґер – філістер німецької філософії, який нап’яв на неї нічний чепачок, що його сам носив за кожної нагоди... Гайдеґґер – підкаблучний і чепачковий герой німецької філософії... Ще десять років тому його вважали великим мислителем, зате тепер він, так би мовити, тиняється по псевдоінтелектуальних ґаздівствах... Гайдеґґер – пісна кулеша німецької пересічності... До Гайдеґґера приходять передусім ті, хто плутає філософію з кулінарією... «Старі майстри» Бернгарда – ніщо інше, як безжальне перетрушування канону. З передмови до першого повнометражного Бернгарда: Естетика Томаса Бернгарда – це мистецтво мислити про прекрасне негативними категоріями. Вишукуючи так звані незаперечні хиби, окарикатурюючи і атакуючи, герої Бернгарда стягують славетних старих майстрів разом з їхнім і через їхнє мистецтво з п’єдесталу, де вони / воно опинилися / опинилося волею людей і часу. Незаперечна хиба – запорука розмови людини і мистецтва на рівних. Існування незаперечної хиби – шанс вигарбатися, врятуватися, вижити. Пошуки незаперечної хиби – ознака часу, в якому живемо. І годі відповісти, скільки в таких пошуках шляхетності, а скільки малодухості, скільки аристократії духу, а скільки – духовного плебейства. Книга «Старі майстри. Елізабет ІІ» автора Томас Бернхард оценена посетителями КнигоГид, и её читательский рейтинг составил 8.40 из 10.
Для бесплатного просмотра предоставляются: аннотация, публикация, отзывы, а также файлы для скачивания.