Читать онлайн «Сад спочилих котів»

Сад спочилих котів

1

Я дістався аж під вечір до цього середньовічного містечка в центрі вузького півострова між рукавами Середземного моря. Цілих тридцять днів я сновигав незнаним краєм: з півночі на південь, із заходу на схід — то сюди, то туди, хоча з кінця в кінець там не нарахуєш і трьохсот кілометрів. Обходив близько двадцяти міст, і великих, і малих, що й досі бережуть славну пам'ять про те, як сотні років тому були майже незалежними державами. Більшість із них постали на річкових узбережжях, у долинах, однак деякі споруджено й на вершинах скелястих гір; тож їхні вулиці замітала принесена вітром морська сіль….

Переважно я встигав обдивитися містечко за один — два дні; увечері сідав на потяг — і за кілька годин уже сходив в іншому. Що не день, то мандри виснажували мене дедалі дужче, але я знаходив усе нові й нові способи, щоб позбутися втоми та спромогтися на вечерю, хай як було пізно, а вслід за нею — на відвідини кінотеатру, якщо зацікавив фільм.

Давно настала осінь, проте й досі не торкнулася дерев; вони зеленіють, куди не кинь оком, — навіть фруктові; тільки листя шарудить на вітрі — лист не в'яне й не опадає. Рідкісні в цім тополинім краї італійські сосни тулились одна до одної.

Коли я прибув до цього похмурого містечка, що пихато застрягло в середньовіччі, сонце ще не сховалося за обрій. Містечко лежало на схилі; далеко вгорі виднівся кафедральний собор, до якого я піднімуся вже завтра. На перший погляд я навіть не зміг скласти собі думку щодо цієї споруди: собор чи то «височів», чи то «розкинувся»? Щонайменше був великих розмірів.

Я спустився до середини узгір'я в готель, схожий на давні заїжджі двори. Вода в крані спершу була теплою, тож я вирішив помитися; і хоча вона швидко похолоднішала, я залюбки обливався далі. Потім ліг спати. Не минуло й години, як я прокинувся геть бадьорий, ніби після тривалого відпочинку, та пішов попоїсти.

У ресторані, крім мене, було ще троє відвідувачів — кожен за окремим столиком. Двоє сиділо до мене обличчям, третій — спиною. Дожидаючи вечері, я вичікував, поки той третій обернеться, на двох інших — не зважав. У голові поволі визрівав текст, і я експериментував у записнику з пробними реченнями.

Вечеря забрала в мене аж півтори години. Завинили й неповороткі офіціант із кухарем, і моя нетерплячість. Кінотеатр, який був завширшки зо три з половиною метри, містився навпроти ресторану — на протилежному боці центрального проспекту. Від дверей до дверей було не більше семи кроків. Фільм починався о дев'ятій. А трохи вище, за шість-сім кроків від кінотеатру, стояла цукерня, куди я піду, щоб

скуштувати тутешніх славетних солодощів із халви та рахат-лукуму — вони також дійшли до нас із середньовічних гулянок.

За цих півтори години двоє чоловіків, котрі сиділи до мене обличчям, устигли підвестися й піти, на їхнє місце прийшло троє інших. Вже й ті подалися на холод, як я попросив рахунок.