Читать онлайн «Бібліотека душ»
Автор Ріґґз Ренсом
Ренсом Ріггз
Бібліотека душ
Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва
Вперше опубліковано англійською мовою видавництвом Quirk Books, Філадельфія, Пенсільванія
Перекладено за виданням:
Riggs R. Library of Souls: The Third Novel of Miss Peregrine’s Peculiar Children: A Novel / Ransom Riggs. – Quirk Books, 2015. – 464 p.
© Ransom Riggs, 2015
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016
ДЛЯ МОЄЇ МАТЕРІ
Краї землі, глибини моря
і вітри та часу темряву – усе це вибрав ти.
Е. М. Форстер
Словник «дивних» термінів
ДИВНІ – прихована гілка будь-якого біологічного виду (людей і тварин), якій випало благословення і водночас прокляття володіти надприродними здібностями. Дивні істоти, до яких шанобливо ставилися в стародавні часи, а нині бояться і переслідують, – вигнанці, що живуть, переховуючись у тіні.
КОНТУР – часопросторова область, де нескінченно повторюється один і той самий день. Створенням і забезпеченням їхньої життєдіяльності завідують імбрини; контури дають прихисток від небезпеки їхнім дивним підопічним і на невизначений час відтерміновують старіння своїх жителів. Проте ті, хто живе в контурі, в жодному разі не безсмертні: кожен день, який вони «пропускають», записується їм у борг, який вони муситимуть сплатити, якщо раптом затримаються надовго за межами свого контуру. Їхнє старіння буде стрімким і огидним.
ІМБРИНИ – перевертні-матріархи царства дивних. З власної волі можуть перекидатися на птахів, керувати часом; їхній обов’язок – оберігати дивних дітей. Давньою мовою дивних слово «імбрина» (звучить воно як «іммм-бринна») означає «оберт» чи «коло».
ПОРОЖНЯКИ – монстри. Колись вони самі були дивними, а тепер, постійно гнані голодом, харчуються душами своїх колишніх братів і сестер. Вони висхлі й схожі на трупи, але мають м’язисті щелепи, всередині яких ховаються сильні язики-щупальця. Надзвичайно небезпечні, бо невидимі для всіх, окрім кількох дивних, серед яких живим, наскільки відомо, залишився тільки Джейкоб Портман. (Іншим знаним дивним із такими здібностями був його покійний дідусь. ) Донедавна порожняки не могли заходити в контури, й тому дивні істоти почувалися там у безпеці. Однак усе змінилося.
ВИТВОРИ – коли порожняк поглине достатньо душ дивних, він стає витвором. Вони видимі й майже в усьому нагадують людей. Крім одного: очі в них без зіниць і абсолютно білі. Витвори надзвичайно розумні, вміють хитрощами здобути бажане й чудово прикидаються, тому впродовж багатьох років без проблем проникають у різні спільноти – як звичайних, так і дивних людей. Витвором може виявитися будь-хто: продавець у бакалійній крамниці, водій автобуса, ваш психіатр. Вони вже давно промишляють убивствами, залякуванням і викраденням дивних, підсилаючи потвор-порожняків як своїх найманих убивць. А їхня головна мета – абсолютна помста й панування над царством дивних.
Розділ перший
Монстр стояв на віддалі простягнутого язика від нас і не зводив пожадливого погляду з наших ший. У покорченому мозку вирували фантазії про вбивство. Повітря навколо нас аж бриніло від його голоду. Порожняки народжуються з відчуттям кривавої жаги до душ дивних, а тут ми вишикувалися перед ним, як бутерброди в буфеті: Едисон, якого вистачило б рівно на один укус, відважно захищав мої ноги, застережливо піднявши хвоста; Емма спиралася на мене, щоб не впасти, не здатна розпалити вогонь, більший од сірникового, бо досі не могла оговтатися від удару; ми тулилися спинами до потрощеної телефонної будки. Станція метро за межами нашої зловісної купки була схожа на нічний клуб, який щойно зазнав бомбардування з повітря. З розбитих труб виривалася пара й зі свистом вирувала в повітрі. Зі стелі звисали на зламаних шиях розтрощені монітори. Аж до самих рейок розкинулося море розбитого скла, і скалки істерично зблискували під спалахами червоних ламп аварійного світла, нагадуючи широчезну кулю, що поволі обертається на дискотеці. Нас загнали в глухий кут. З одного боку – стіна, з іншого – гострі уламки скла, в яких можна було загрузнути по щиколотку, а до потвори, якою керував лише один природний інстинкт – розібрати нас на органи, – залишалося два кроки. Та все ж ця потвора не робила нічого, щоб скоротити ту відстань. Порожняк наче приріс до підлоги й похитувався на п’ятах, як п’яний чи лунатик. Смертоносна голова поникла, язики погойдувалися, схожі на змій, яких я загіпнотизував.
