Читать онлайн «Артур і війна двох світів»

Сонце прокинулося і покотилося, не поспішаючи, до зеніту, а вранішній туман поступово зникав, не лишаючи й сліду, мовби випадкове зітхання. Сад, що оточував Артурів дім, як завжди, скидався на райський куточок. Виднівся ліс, який теж красувався в зелених шатах. Дерева всі добірні, стрункі, з густим листям, що виблискувало проти сонця; квіти пишалися сліпучо-яскравим убранням. Та, незважаючи на красу цього чудового куточка, в ньому панувала мертва тиша. Не чути навіть шкрябання численних ніг стоноги, яка, важко дихаючи, дряпалася по стовбуру дерева. Навіть знаменитий соловей, учитель співів королівської родини, не подавав голосу.

Утім, причини цієї тиші нам відомі: на околицях з'явився Жахливий У і всі живі істоти, навіть най дрібніші, відчувають зловісну присутність цієї похмурої особи. Та все ж… щось хруснуло, ніби хтось необережно наступив на суху гілку, чим порушив могильну тишу. Хто ж цей безпечний звір, що наважився з допитливості вискочити зі своєї нори?

Певно, він сліпий, глухий та ще й має нежить, так що ніс його втратив нюх. Хто тут настільки немудрий, що пересувається з таким скрипом, ніби він іде не лісом, а ковзається по розсохлому паркету в будинку з привидами? Звісно, це людина, типовий представник людських різновидів, яких найчастіше називають homo idioticus, а точніше — Франсуа-Арман.

— Артуре?! — кричить батько і лізе в хащі, вважаючи, мабуть, що син його сховався саме там.  — Слухай-но, виходь! Тато на тебе не гнівається!

І це правда. Франсуа-Арман стривожений. Його син зник минулої ночі, коли всі були впевнені, що він солодко спить на задньому сидінні автомобіля. Та коли хлопчика почали будити, з'ясувалося, що на його місці хропе пес Альфред! І відтоді Артура ніхто не бачив — ні дідусь Арчибальд, ні бабуся Маргарита. А позаяк після пригод на болоті скельця окулярів Артурової матері всуціль укрилися подряпинами, то навіть якби Артур постав перед її носом, вона все одно сплутала б його із псом.