Читать онлайн «Чорна Брама»

Віктор МИХАЙЛОВ

ЧОРНА БРАМА

Повість

У МОРІ ХОЛОДНОМУ

Прикордонний сторожовий корабель «Завірюха» був у дозорі.

На обрії вранішнє сонце позолотило вузьке, ледь помітне пасмо хмар, а над кораблем ще висіла пітьма полярної ночі. Без ходових вогнів «Завірюха» йшла курсом сто двадцять.

Командир корабля Іван Арсенійович Поливанов спустився з ходового містка.

Посмоктуючи люльку, що давно погасла, Поливанов зайшов до штурмана і окинув поглядом його бібліотечку. Серед кількох десятків книжок з основ кораблеводіння був старенький томик Тургенєва. Як попав цей томик на корабель, ніхто не знав. Але, як казав замполіт капітан-лейтенант Футоров, «Записки мисливця» сприяли оволодінню штурманською наукою.

Іван Арсенійович узяв з полиці томик і розкрив там, де була закладка.

За Полярним колом ще крутила віхола, і хвилі, скажено набігаючи на півбак[1], замерзали сталактитами на льоду. Подих моря, холодний, просолений і вогкий, пробирався крізь тонкі перегородки. А з сторінок тургенєвської повісті пахло полином, перестиглим житом і гречкою…

Поливанов поклав книжку і ввімкнув радіо.

«…Вранці у Мурманську було тридцять, — почув він, — в Апатитах сорок, у Ковдорі сорок три градуси морозу. Таке різке похолодання на всьому Кольському півострові пояснюється вторгненням арктичного повітря з району Курського моря…»

«Треба чекати туману», — подумав Іван Арсенійович.

— Товаришу капітан третього рангу, по курсу праворуч десять — судно, — доповів вахтовий офіцер.

Поливанов припав лобом до гумового тубуса радіолокатора і побачив за розгорткою, що бігла в далечінь, обриси півострова і світну точку цілі. До невідомого судна було сімдесят два кабельтових[2].

«Завірюха» пішла на зближення.

Вітер ущух, і це всіх стривожило: різка зміна температури моря й повітря могла призвести до парування.

— Товаришу командир, відстань збільшується! — повідомив штурман.

— Повний уперед! — наказав Поливанов.

Над морем піднялося клоччя жовтуватого туману; воно швидко збивалося в густі низькі хмари. Ще кілька хвилин — і перед кораблем утворилася біла непроникна стіна.

Обігнувши північно-східну частину півострова, невідоме судно змінило курс і ввійшло в наші прикордонні води.

«Що це за судно? — подумав Поливанов.  — Сейнер[3], що йде в Мурманськ, чи „іноземець“, який обрав найкоротший курс?»

Треба було розпізнати судно. Але на екрані радіолокатора виникли перешкоди, і маленька світна точка загубилася у шаленому танці спіральних, прямих і ламаних ліній.

Ні радіометристу, ні тим паче штурманові ще не доводилося мати справу з такими перешкодами.

Коли туман і з командирського містка не видно гюйсштока, коли через активні радіоперешкоди неможливо вести спостереження за допомогою локатора, — єдина надія на тих, хто дивиться вперед, на їхню уважність і пильність.

Поливанов закурив люльку і повернувся на ходовий місток. Глибоко засунувши замерзлі руки в кишені реглана і за звичкою похитуючись з носків на п'яти, він пильно вдивлявся в густий туман.

На місток піднявся штурман.

— Товаришу капітан третього рангу, видимість нуль. Оберти зменшити?