Annotation
Дія роману «Катастрофа» відбувається в невеличкому містечку Терехівці, переважно в редакції районної газети, подібної до тої, в якій працював В. Дрозд на початку своєї кар’єри журналіста. Своєрідна подача матеріалу в романі «Катастрофа». Перший великий химерний твір В. Дрозда є цілком новаторським, особливо на час свого написання. У романі ніби існує два паралельні світи: мікросвіт Терехівської редакції — рядової установи радянських часів із звичайними робочими проблемами, та внутрішній світ Івана Кириловича Загатного — нового працівника, який уявляє себе Богом, тому — вищим за інших працівників редакції. Ці світи розмежовані навіть графічно (чи за задумом автора, чи вже з подачі редактора й видавця): перший надруковано звичайними літерами, другий — виділено курсивом.
Володимир ДРОЗД
НІЧ
ДЕНЬ
Володимир ДРОЗД
КАТАСТРОФА
НІЧ
Про що б там не пліткували, мені приємно: я знав про Івана Кириловича більше, ніж уся Терехівка. Ніскільки тим не пишаюся, не одурюю себе — воля випадку. Загатний потребував слухачів і надибав мене.
Свого часу серед терехівської інтелігенції було модно теревенити про вроджене акторство Івана. Але хто з нас не полюбляє милуватися своєю тінню в очах ближнього? Час од часу ця самотня душа щиро тяглась до людей, а люди сахались, не витримавши його характеру. Іван Кирилович вимагав людини всієї, до останку.
Якось віддалились, втратили тілесність химерні Іванові сповіді, ніби я геть постарів і згадую власну молодість. Насправді ж шість років минуло, сьомий спливає. Запах влежаних газетних підшивок, вдавнений тютюновий дух, жовта бульбашка електролампочки під стелею… Загатний востаннє, — щодня кидає курити, — просить сигарету: «Осінні вечори в Терехівці такі тоскні… Але це таки остання. Присягаюсь небом!. .
» Припадає до темно-синього вікна, буцімто до кухля з хмільним напоєм, руки в кишенях штанів, тривожний відблиск сигарети в шибці. І голос, стривожений, глибокий, заново переживає прожите.Правда, інколи в мене вкрадається сумнів: чи можна беззастережно звірятися на його сповіді? А що як він вигадував себе? Може таке статися? Цілком. В усякому разі, деякі свої почуття, думки, спогади Загатний свідомо гіперболізував до абсурду, до вибуху. Тому й не наполягаю на цілковитій достеменності своїх начерків. Як кажуть, по чім купив, по тім продаю.
Од Києва по трасі він їхав комфортабельним автобусом. Романтика почалась у Кнутах. Вісім кілометрів довелося трястись по вибоїстій бруківці в кузові полуторки, між бочок з тюлькою. Довго ще з саркастичною радістю пригадував Загатний солону затхлість тюльки і низенькі борти автомашини, через які він спльовував од пилюки. В центрі Терехівки, минувши дощану альтанку, машина загальмувала й звернула до складів райспоживспілки. Іван затарабанив по черепу кабіни. На ґанку голярні дрімав лисий перукар із замацаним «Перцем» на колінах. Казеннолиці будинки районних установ, сховавшись од яскравої сірості запилюженого сонця під фіранки з вицвілих плакатів та лозунгів, строго дрімали. Над побіленими до Першотравня штахетами задихалися від спеки акації (хай редактори пробачать мені такий песимістичний пейзаж — подаю його через сприймання свого героя, я десь читав, що пейзаж треба психологізувати).