Читать онлайн «Золото і кров Сінопа»

Автор Виктор Савченко

Annotation

Слово редактора

Роман “Золото і кров Сінопа” починається трохи традиційно як для українського історичного твору, та вже за кілька розділів від традиційності не залишається й сліду. Натомість у сюжет вплітаються елементи неймовірного, дивовижного, часом фантастичного, але такого, що не руйнує історичної правди. Елементи ці можна назвати скоріше невідомою (або маловідомою) реальністю. Хіба підводні човни-чайки, вперше винайдені на Січі і застосовані козаками при взятті турецької фортеці Сіноп у 1595 році, не вважалися на той час чимось дивовижним? У романі знати руку і науковця (розробка і побудова підводного човна), і езотерика (образ Оникія — характерника, мага), і фантаста. В. Савченко залишається вірним собі в мотивації подій і вчинків героїв, деталізації (але не надмірній) антуражу, доборі цитат з автентичних джерел, що в підсумку вселяє довіру до ситуації, хоч якою б неймовірною вона здавалася. При читанні твору складається враження, що письменник ні на мить не зводить очей з уявного читача. І як тільки він — читач — починає виявляти ознаки збайдужіння, автор тут же змінює ситуацію, вводить нову інтригу, наводить якийсь із невідомих історичних фактів.

Віктор Савченко

ЯСИР

ПРИБЛУДА

ОСТРІВ БАЗАВЛУК

ТАЄМНИЙ ПОСЛАНЕЦЬ

ВІЩУН-ХАРАКТЕРНИК

МАПА НА СТАРОМУ ПЕРГАМЕНТІ

ОТРУЄНА СТРІЛА

ПІДВОДНІ ЧАЙКИ

“ОЙ, ЗІБРАЛИСЬ ОРЛИ…”

УЗУН-КАЛЕ

ЗАЧАТИЙ ПІД МІСЯЦЕМ УПОВНІ

ГРЕЦЬКИЙ НЕГОЦІАНТ

ЛЮДИНА ЗІ СНІВ

АНАТОЛІЙСЬКИЙ БЕРЕГ

ЗНАК БІДИ

ПРАВОВІРНИЙ ІЗ САМСУНА

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

ПОДОРОЖ ДО АКЕРМАНА

АКЕРМАН

ЗАМАХ

СИЛЬНІШЕ ЗА СТРАХ

ВЕЛИКА ЖІНКА

В ПЕТЛІ НЕВІЛЬНИЦЬКОГО ШЛЯХУ

ЧУЖІ

ЧЕРНЕЦЬ — УТІКАЧ

ПРОРОЦТВО

ОБОЗ

МІЖ ДВОХ СВІТІВ

ПІСЛЯМОВА

ДВА ПОГЛЯДИ НА РОМАН ВІКТОРА САВЧЕНКА “ЗОЛОТО І КРОВ СІНОПА”

notes

Віктор Савченко

ЗОЛОТО І КРОВ СІНОПА

Історичний роман-трилер

ЯСИР

“Коли вони прибували в Україну чи десь-інде, їхні ватажки відбирали третину війська, що в свою чергу поділялося на менші загони, які розбігалися на п’ять-шість миль у різних напрямках; а тим часом основне військо трималося купи, щоб дати відсіч при можливому наскокові ворога; коли загони поверталися з грабу¬вання, ватажки гуртували інші загони, що в свою чергу розбігалися грабувати, дотримуючись такого порядку, щоб усі загони, які гасають тут і там, могли за короткий час з’єднатися з основним військом. Пограбувавши та спустошивши так країну протягом 4–6 днів, вони якнайшвидше повертали назад, щоб уникнути погоні…”^[1]*

Уже п’яту добу сунуло татарське військо з великим ясиром. Пов’язані сиром’ятними ременями бранці приречено ступали розпеченою землею. Збита кіньми пилюка, полуднева спека обпікали обличчя, тіло.

Багато хто валився з ніг і тут-таки гинув від списа. А навколо — сухий, рудий, випалений сонцем степ. Лише деінде траплялися колючі чагарники та острівці по¬сохлої трави. Не чулося пташиного співу, цвірчання коників. Усе вимерло… “Крря-а!” — прокричить крук і швидше покине цей мертвий простір, прямуючи на північ.

Татари поспішали до Казікермена^[2]. Казікермен — це кінець смертельної небезпеки, це відпочинок, вода, мечеть; це місце, де вже можна продати частину полонених. Сава йшов з потрісканими губами й розпухлим від спраги язи¬ком. Сириця врізалася в зап’ястя, набряклі руки пекло вогнем, ніби у важ¬кому маренні пропливала курна дорога. Все, що він бачив, скидалося на страхітливий сон. В уяві час від часу спалахували картини полону…