Читать онлайн «Сашко»
Автор Леонид Смилянский
Annotation
У повісті «Сашко» відомий український письменник Л. Смілянський розповідає про київського школяра, який у чорні дні окупації міста разом з дорослими мужньо і героїчно боровся проти фашистських загарбників.
Художнє оформлення
ВАСИЛЯ ЄВДОКИМЕНКА
Леонід Смілянський
ЧАСТИНА ПЕРША
НАД МОЄЮ ГОЛОВОЮ ХМАРИ
АНУ, ЖУК, ДО ДОШКИ!
МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ПЛАКАТИ
НЕДІЛЯ СКАРГ
ВСЕ ЗЛЕ ЗНИКАЄ, А ХОРОШЕ ПРИХОДИТЬ НЕМИНУЧЕ
КІНОАРТИСТ САШКО ЖУК
МІЙ ПРАПОР
ЧАСТИНА ДРУГА
ДЯДЯ МИХАЙЛО
ЗАВТРА ЗАГОВОРИТЬ УВЕСЬ КИЇВ!.
НАШ ЛЮБИМИЙ ПЕРШОТРАВНЕВИЙ САД
НАШІ ТАЄМНИЦІ
ЧУДОВА ПРАВДА!.
РОЗМОВА МІЖ МУЖЧИНАМИ
ВЕСНА І ПЕРША ЛАСТІВКА
ЦЕ НЕ ІГРАШКИ
ПІСНІ СТЕПУ
ТЕПЕР У НЬОГО БОРОДА
КВІТИ ВГОРУ…
НАШІ ДРУЗІ В НЕБЕЗПЕЦІ
НА АЛЕЇ ЧЕТВЕРТОГО САНАТОРІЮ
КІНЕЦЬ ПІСТОЛЕТНОЇ ІСТОРІЇ
ТРА-ЛЯ-ЛЯ!.
НА ТІМ БОЦІ ДНІПРА!
ПЕРШИЙ УРОК У ШКОЛІ
МАМО, ТИ БАЧИЛА?
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА
Леонід Смілянський
САШКО
ЧАСТИНА ПЕРША
ГОРОБЦІ, КОВЗАНКА І ЛИЖНІ ПАЛИЦІ
Олександр Жук з третього класу — це я, Сашко. Мене всі знають. Директор школи сказав моїй матері, викликавши її до себе: «Ну, знаєте, я й думки не мав, що він у вас такий і що мені буде з ним стільки мороки…» Директор познайомився зі мною ще тоді, коли я приходив записуватись у перший клас. Я враз нагледів над вікнами другого поверху гороб’ячі гнізда, вибрався по ринві на другий поверх, потім, хапаючись за виліплені на стіні узори, ступив кілька кроків по карнизу, зліз на підвіконня і засунув руку в одно гніздо, потім в друге, в трете… Я спеціаліст по гороб’ячих гніздах…
За хвилину в мене був повен рот малесеньких рябеньких яєчок, в пазусі кілька жовтодзьобих горобенят. Гурт малечі внизу захоплено стежив за мною, а над головою в мене метушилися старі горобці й тривожно лементували. Просто дивно, що горобці й ластівки на нашій вулиці завжди, коли побачать мене поблизу, знімають ґвалт, а на інших людей не звертають уваги зовсім…
Я вже хотів був злазити з вікна на карниз, як раптом вікно відчинилось, чиїсь руки вхопили мене за поперек і втягли до кімнати. З несподіванки я навіть роздушив кілька яєчок у роті.
Переді мною стояв літній чоловік, мабуть, якийсь учитель, з розгніваним обличчям. Двері були за його спиною, і я не знав, як утектизвідси.
До того ж у кімнаті були ще чоловіки й жінки. Я просто ніяк не міг придумати, що мені робити. Вчитель, що втягнув мене до кімнати, довго й здивовано оглядав мою постать з ніг до голови, наче ніколи не бачив малих хлопців або не міг зрозуміти, звідки я з’явився на підвіконні. Потім обличчя його стало похмуре.— Ти хто такий? — спитав він сердито.
— М… м… м… — тільки й міг я відповісти, бо в роті в мене було принаймні з десяток гороб’ячих яєць, та ще й роздушених.
— Виплюнь сюди! — показав він мені на плювальницю. І коли я виплюнув, він знову звернувся до мене:
— Ти хто такий?
— Сашко…
Я ніколи не називав свого прізвища, коли не знав точно, нащо про нього питають.
— Як тобі не соромно так ображати пташок? Адже ти зробив боляче горобчикам. Чуєш, як вони стривожились?
Я мовчав.
— Нащо тобі ці яєчка? — ніяк не міг заспокоїтись він.
На це питання я, звичайно, не знав, що відповісти, бо вони й справді були мені зовсім не потрібні. Після довгої мовчанки я почав удавати, наче збираюсь заплакати і наче мені й справді дуже соромно і я вже каюся…
