Читать онлайн «Множення в умі, або Плинність часу»

Пліт. На ньому знаходяться всі вищезгадані дегенерати. Мимо них проплива середньоросійський пейзаж так, що здається, ніби пліт пливе. На плоту встановлено іржавого залізного листа з крейдяним написом: «25,4x16,4», біля листа стоїть Максуд і множить.

Арнольд (повзе на животі вздовж плота). Води кругом, твою мать у кишки!

Борис (сидить навкарачках і помахує коротенькими ручками, широко роззявляючи рота). Поналивало, мабуть.

Феофан (стрибає по плоту неприємними стрибками). Поналивало, поналивало, салабон!

Сабур (стоячи раком). Може, десь труби прорвало?

Феофан. А тебе хто пита? Раз переїбу, й харош.

Максуд множить. Сабур ніяково мовчить.

Феофан. Що мовчиш? Шо не ясно? Зараз, бачу, Кербабая відчинено!

Сабур швидко відчиняє Кербабая, який скрипить, і знову становиться раком. Максуд витира те, що помножив.

Арнольд(сіда на Сабура). І нахуя отой мудак множить? (Показує на Максуда. )

Феофан (ада на Сабура). Щоб було дохуя.

Борис (противним пісклявим голосом). Мамка кудись залетіла під три чорти, а я тут сижу і їсти хочу.

Арнольд (Феофану). Накрий його, щоб не пиздів.

Феофан накрива Бориса своїм тілом. Деякий час тихо, тіки Максуд страшно стучить крейдою по залізу.

Арнольд (Сабуру). Закрий Кербабая, дме!

Арнольд важко плюхається з Сабура і повзе вздовж плота.

Феофан. І довго мені отак стоять?

Кербабай рипить. Максуд стучить крейдою по залізу.

Арнольд. Вже весь пліт обповз, твою мать у кишки!

Борис (з-під Феофана). Я манав оце повзання! Я їсти хочу!

Арнольд. Ти диви, його накрили, а він пиздить!

Сабур. Ач, який! їсти хоче! А ми не хочемо?

Феофан. Салага хуєв! Зараз, бачу, Кербабая відчинено!

Сабур відчиняє Кербабая і знову становиться раком. Кербабай рипить. Максуд витира те, що помножив, здирає ржаву дошку і пиздить її ногами. Всі з пострахом дивляться на Максуда. Максуд викида дошку у воду, де вона тоне. Зачиняє Кербабая, садиться на Сабура і витирає піт.

Максуд. Піздєц.

Всі з пострахом дивляться на Максуда. Пліт пливе.

П'ять хвилин на роздуми

П'єса без дійових осіб

На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник із знаками Зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника – молоток, в руках у колгоспниці – серп.

Стрілки на годиннику показують без п'яти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника, уважно спостерігаючи красиві золоті стрілки, зроблені в виді гарних пшеничних колосків.

Повільно спливає одна, друга, третя, четверта хвилина. Коли, нарешті, стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять, натовп іздає страшне статеве мичання, і, одночасно з тим, красивий золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну золоту колгоспницю. яка, в свою чергу, пиздить робітника серпом по яйцях.