Книги вам точно понравятся
Книгогид это:
  • Доступ к тысячам книг
  • Персональные рекомендации
  • Рецензии пользователей
  • Авторские полки
больше не показывать
Астрид Линдгрен «Нов? пригоди Карлсона, що живе на даху»

Читать онлайн «Нов? пригоди Карлсона, що живе на даху»

Автор Астрид Линдгрен

Annotation

Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Астрід Ліндгрен

Зміст

Кожен має право бути Карлсоном

Карлсон згадує, що він іменинник

Карлсон - найкращий у класі

Карлсон ночує в Малого

Карлсон «дратурує» булочками й оладками

Карлсон - найкращий у світі досліджувач хропіння

Карлсон найкраще жартує в темряві

Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ

Карлсон стає найбільший у світі багатій

Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Астрід Ліндгрен

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Переклад Ольги Сенюк

© A.Lindgren. Karlsson på taket smyger igen, 1968

© О.Сенюк (переклад), 1990

© Ілун Вікланд (ілюстрації)

Джерело: А.Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на даху. К.: Веселка, 1990. 620 с. С.: 495-616.

OCR & Spellcheck: SK (ae-lib.org.ua), 2004

Це третя частина трилогії. Справжня назва: Карлссон, що живе на даху, підкрадається (пустує) знову.

Зміст

Кожен має право бути Карлсоном

Карлсон згадує, що він іменинник

Карлсон - найкращий в класі

Карлсон ночує в Малого

Карлсон "дратурує" булочками й оладками

Карлсон - найкращий в світі досліджувач хропіння

Карлсон найкраще жартує в темряві

Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ

Карлсон стає найбільший у світі багатій

Кожен має право бути Карлсоном

Одного ранку Малий, найменший Свантесонів син, прокинувся й почув, як тато з мамою розмовляють на кухні. В їхньому голосі бриніло чи то обурення, чи смуток.

- Ну, тепер кінець,- озвався тато.- Глянь, що написано в газеті! Прочитай сама.

- Ой леле! - забідкалася мама.- Який жах! Малий швиденько схопився з ліжка. Він теж хотів знати, що там за жах.

І довідався, ще б пак! На першій сторінці в газеті красувався великий заголовок:

ЛЕТЮЧЕ БАРИЛЬЦЕ ЧИ ЯКАСЬ ІНША ПРОЯВА?

А далі писалося:

«Що це за таємнича й дивна річ літає над Стокгольмом? Ті, кому траплялося бачити, як вона кружляла над дахами Васастаду і гула мотором, кажуть, ніби то невеличке барильце або щось подібне до нього. Авіаційна промисловість не знає таких чудних літальних апаратів. Може, це якийсь невідомий іноземний шпигун розвідує наші таємниці? Треба поставити цьому край: спіймати загадкового літуна. А коли виявиться, що то справді якийсь шпигун, його слід негайно спровадити до поліції.

Хто відгадає цю загадку Васастаду? Той, кому пощастить спіймати летючу химеру з мотором, хоч що б то було, одержить десять тисяч крон. Принесіть ту прояву до нашої редакції, і ви відразу одержите гроші». [495]

- Бідний Карлсон,- сказала мама,- тепер люди не дадуть йому спокою.

Малий- схвилювався. Він був і наляканий, і розгніваний, і зажурений заразом.

- Чому Карлсонові не дадуть спокою? Він же нікому нічого не робить лихого. Живе собі в хатці на даху і потроху літає навкруги. В цьому ж немає нічого поганого?

- Ні,- мовив тато,- в Карлсонові нема нічого поганого. Хіба що він трохи... гм... незвичайний.

Авжеж, навіть Малий визнавав, що Карлсон трохи незвичайний. Бо й справді, уявіть собі такого товстенького моторизованого дядечка зі складаним пропелером на спині і пусковим ґудзиком на животі, що живе в окремій хатці на даху. І дуже приятелює з Малим. А Малому Карлсон був навіть кращий за Крістера й Гуніллу, хоч він їх усе-таки дуже любив і грався з ними, як Карлсон, бувало, щезав кудись або не мав часу.

Карлсон вважав, що Крістер і Гунілла - просто нікчеми, і щоразу пирхав, коли Малий заводив про них мову.

- Не згадуй про це казна-що того самого дня, як згадуєш про мене,- казав він.- Я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил. Думаєш, багато дурних хлопчаків мають такого товариша, га?

- Ніхто не має, крім мене,- відповідав Малий, і щоразу серце йому заливала тепла хвиля радості. Як добре, що Карлсон оселився саме на їхньому даху! Адже весь Васастад був забудований чотириповерховими будинками, такими самими, як той, що в ньому мешкали Свантесони. Яке щастя, що Карлсон трапив на їхній дах, а не на чийсь інший!

Хоч спершу тато й мама не дуже раділи Карлсонові. І сестра з братом також. Ні Боссе, ні Бетан Карлсон [496] не сподобався. Вся родина,- звісно, за винятком Малого,- вважала, що жахливішого, безсоромнішого, нахабнішого й шкідливішого бешкетника, як Карлсон, взагалі годі собі уявити. Та потім вони почали трохи до нього звикати. І врешті майже змирилися з ним, а надто як зрозуміли, що Малому Карлсон потрібний. Адже Боссе і Бетан були набагато старші за нього. То з ким же Малому приятелювати, коли немає брата чи сестри десь такого віку, як він? Звісно, він мав собаку, чудового Бімбо, але навіть цього не вистачало,- Карлсон Малому був таки потрібний.

- І я гадаю, що Малий так само потрібний Карлсонові,- зауважила мама.

Але тато й мама від самого початку воліли якомога тримати Карлсона в таємниці. Вони розуміли, який зчиниться галас, коли, наприклад, про нього довідаються в телебаченні або занадяться репортери й почнуть писати в газеті про Карлсона та його хатку.

- Ха-ха-ха, ото було б весело побачити колись у газеті Карлсона, що нюхає в своїй вітальні букет чудових троянд абощо! - пожартував якось Боссе.

- Ти дурний,- відповів йому Малий.- У Карлсона нема ні вітальні, ні троянд, тільки невеличка кімнатка, повна мотлоху.

Врешті, Боссе й сам знав це. Адже він з Бетан і тато з мамою раз були на даху - один-однісінький раз - і бачили Карлсонову хатку. Вони вибралися туди крізь отвір у даху по драбині, що нею лазить сажотрус, і Малий показав їм, як хитро Карлсонова хатка схована за димарем біля самісінької глухої стіни сусіднього будинку.

Мама трохи злякалася, коли, вибравшись на дах, побачила далеко внизу вулицю. В голові їй запаморочилось, і вона схопилася за димар.

- Обіцяй, Малий, що ти ніколи не полізеш сюди сам,- мовила вона. [497]

Малий спершу обміркував свою відповідь.

- Обіцяю, що ніколи не полізу сюди сам,- нарешті сказав він і тихенько додав: - Хоч, може, часом полечу з Карлсоном.

Якщо мама не почула останніх його слів, то ніхто їй не винен. Бо як можна вимагати, щоб Малий ніколи не навідувався до Карлсона? Вона й гадки не мала, як приємно сидіти в Карлсоновій хатці, повній-повнісінь-кій мотлоху.

«Але тепер усьому буде кінець,- подумав Малий скрушно,- а все через дурних газетярів».

- Скажи Карлсонові, щоб був обережний,- порадиі тато.- Ще встигне потім налітатися. Ви могли б сидіти в твоїй кімнаті, і ніхто б його не побачив.

- Та я вижену його, якщо він бешкетуватиме,- додала мама.

Вона поставила на столі перед Малим тарілку каші і Бімбо теж насипала трохи в мисочку.

Тато попрощався й пішов «на роботу. Тоді виявилося, що й мамі треба до міста.

- Я тільки загляну в бюро подорожей і побачу, чи вони можуть запропонувати нам щось цікаве на час татової відпустки,- мовила вона й поцілувала Малого.- Я скоро повернуся.

І Малий лишився сам.

Сам із Бімбо, з кашею та своїми думками. І з газетою. Газета лежала коло тарілки, і він подеколи кидав на неї оком. Під заміткою про Карлсона вміщено зображення гарного білого пароплава, що приплив до Стокгольма й тепер став на рейді в Стремені. Малий глянув на нього уважніше. Ох, який гарний! Малий залюбки подивився б на нього насправді й поплавав би на ньому!

Він намагався дивитись тільки на пароплав, та його погляд уперто вертався до того осоружного заголовка:

ЛЕТЮЧЕ БАРИЛЬЦЕ ЧИ ЯКАСЬ ІНША ПРОЯВА?

[498]

Малий не на жарт зажурився. Треба якнайшвидше побалакати з Карлсоном, але не дуже наполохати його, о ні. Бо лтозна, чи Карлсон не злякається так, що полетить світ за очі й більше ніколи не вернеться!

Малий зітхнув. Потім знехотя підніс до рота ложку каші, проте не проковтнув її, а тримав на язиці, ніби куштував. Бо Малий був худенький, вутлий хлопчик, що погано їв. Таких тепер багато водиться. Він завжди так довго длубався ложкою в тарілці, що всім терпець уривався.

«Щоб оця каша була надто смачна, то ні»,- міркував Малий. Може, вона стане краща, як усипати більше цукру? Він сягнув рукою по цукорницю, але ту мить за вікном загув мотор і до кухні влетів Карлсон.

- Привіт, Малий! - гукнув він.- Угадай, хто в світі найкращий із найкращих, і вгадай, чого я прилетів саме тепер?

Малий швиденько проковтнув кашу.

- Звісно, найкращий із найкращих - це ти, Карл-соне, а от чого ти прилетів саме тепер...

- Вгадай одне з трьох,- мовив Карлсон.- Чи тому, що я знудився за тобою, дурне хлоп'я, чи що просто не туди потрапив, а насправді мав облетіти Королівський парк, чи тому, що мені вчулося, ніби тут запахло кашею? Ану відгадай!

У Малого обличчя засяяло з радощів?

- Тому, що ти знудився за мною,- скромно сказав він.

- Ні,- відповів Карлсон.- І в Королівський парк я теж не збирався летіти, цього можеш не вгадувати.

«Королівський парк! О, туди Карлсонові нізащо не можна літати,- подумав Малий.- І ні в яке інше місце, де повно-повнісінько людей. Його можуть побачити. Треба нарешті йому пояснити це».

- Слухай, Карлсоне,- почав Малий, але відразу ж [500] затнувся, раптом завваживши, що Карлсон чимось невдоволений. Він надув губи й позирав на Малого спідлоба.

- Тут ходиш голодний, як пес,- сказав він,- а дехто, напнувши нагрудника, сидить коло повної тарілки каші і примовляє собі, що треба з'їсти ложку за маму, ложку за тата, ложку за тітку Августу...

- А хто це - тітка Августа? - зацікавлено спитав Малий.

- Звідки я знаю?

- Ну, то й не треба за неї їсти,- засміявся Малий. Проте Карлсонові не було смішно.

- Еге ж, це тобі так здається! Еге ж, як на чиюсь думку, то ти собі вмри з голоду тільки тому, що не знаєш усіх тіток на світі, які сидять і плещуть язиками десь у Синьоморії, чи Синьогорії, чи ще бозна-де.

Малий поспішився дістати тарілку й запросив Карл-сона насипати собі з горщика каші. Карлсон, іще трохи насуплений, заходився насипати кашу, аж поки висипав усю, та ще й пальцем витер у горщику вінця.

- Твоя мама золотко,- сказав Карлсон.- Шкода тільки, що безнадійно скупа. Зроду я ще не бачив так мало каші, хоч уже стільки разів у своєму житті їв її. «

Він спорожнив цукорницю в свою тарілку і взявся їсти. Якийсь час у кухні чутно було тільки плямкання, як завжди, коли хтось швидко вминає кашу.

- На жаль, не вистачило ложки за тітку Августу,- врешті сказав Карлсон і витер губи.- Але я бачу, що тут є булочки. Спокійно, тільки спокійно, люба тітонько Августо, сидіть собі цілком спокійно в Синьоморії, я замість каші можу вм'яти дві булочки. Або й три... або чотири чи п'ять!

Поки він їв булочки, Малий міркував, як би найкраще його попередити. «Мабуть, хай сам прочитає замітку [501] та й годі»,- подумав він і нерішуче підсунув Карл-еонові газету.

- Глянь на першу сторінку,- сумно сказав Малий. І Карлсон глянув, навіть дуже зацікавився. Потім! коротеньким пухким пальчиком тицьнув на білий пароплав:

- Ой-ой-ой, корабель перевернувся! Нещастя за нещастям!

- Та ти тримаєш газету догори ногами,- сказав Малий.

Він уже давно мав підозру, що Карлсон не дуже вміє читати. Але що був чемний хлопчик і нікому не хотів робити прикрості, а надто Карлсонові, то не вигукнув: «Ха-ха-ха, отже ти не вмієш читати!», а тільки поклав газету з малюнком як слід, аби Карлсон побачив, що пароплав не перевернувся.

- Але тут пишеться про ...