Вірші з війни

Борис Гуменюк

ВІРШІ З ВІЙНИ

…Бачу сон…

…Бачу сон… Ромашкове поле

У ромашках — квіткою ти

А у нас тут поле бою

А у нас тут блокпости…

Слова візерунки долі

Слід хреста на моїм плечі

Три самотні зозулі в полі

Кують не роки а мечі

Ті мечі що кують зозулі

Значать долю мою навхрест

Нащо тіло — ловити кулі

Нащо вмер — щоб знову воскрес

Ніч ввійшла крізь броню в БеТееРі

Ніч гірка як причасне вино

Ніч розлилась як кров на папері

Але в кожної ночі є дно

Всесвіт цей народжений риком

Щоб піднятися — мусиш впасти

Ангели плачуть тихо

Щоб його не проклясти

…Наш блокпост чимось схожий на церкву

А окоп — мабуть на вівтар

«Хочу сина твого у жертву»

— Знову просить Старий Вівчар…

12.06.2014

Коли юна дівчина Ліна Костенко...

Коли юна дівчина Ліна Костенко

Писала свої перші вірші про кохання

Мала клопіт з римою

Вона мимоволі потрапляла в пастку

Яку для кожного молодого поета

Приготували рідна мова і серце

Коли любов римується з кров

Юнак із містечка Чортків що на Тернопільщині

(У нього немає імені — тим паче літературного —

І з питань безпеки ми не можемо назвати

навіть його псевдо)

Не дбає про риму

Коли пише смс-повідомлення своїй дівчині

Натомість він має клопіт з автоматом

Який потребує його уваги і обидвох рук

Автомат ревнує юнака до дівчини

Хлопець ще не навчився розуміти складну мову

Мовчазних автоматів

Однак загадкова мова кохання

йому теж незнайома

(Він ще не пробував нею говорити)

На саму лише згадку про любов

У нього червоніють вуха

…Слово кров тут не вимовляється

Тут поранених називають трьохсоті

Тут загиблих називають двохсоті

Юнак здригається коли чує

як його товаришів позначають цифрами

(Хто плаче за цифрами?)

І йому хочеться плакаги від того

що не можна плакати

А мовчазний набундючений автомат

тихо як меч самурая

Щоразу глибше заходить йому в душу

І тільки дівчина розуміє як сильно він її кохає

Хоча юнак ні разу не обмовився про любов

Азов

Азов

Азов

26.06.2014.

Стара шовковиця під Маріуполем...

Стара шовковиця під Маріуполем

За свій більш ніж столітній вік

Ще не бачила стількох хлопчиків

Які галасливою ватагою обступили її з усіх боків

Жадібно пригорщами обривали її стиглі ягоди

Нагинали додолу гілля закрутили стару в танці

А якесь найменше хлопча

видряпалося аж на вершечок

РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети

Лежали акуратно складені в траві під деревом

Хлопчаки реготали

вилазили одне одному на плечі

Вимащували соком перестиглих ягід

руки і обличчя

Іноді зумисне

Щоб бути схожими

на героїв голлівудських фільмів

РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети

Лежали акуратно складені в траві під деревом

Десь за обрієм запрацювали чотири міномети

Кумедно так «раз-два-три» «раз»

Наче юнак стукає умовним сигналом

у вікно до дівчини

(Якби то були не міномети

було б справді кумедно)

Зграя чорних круків

(з боку сонця — скривавлених)

з криком здійнялася в небо

Хоча можливо то так кричало

ошмаття зораної вибухами землі

Хлопчаки в одну мить

облишили стару шовковицю

Покинули її саму

ні в сих ні в тих кружляти в танці

Щоб уже наступної миті

перетворитися на суворих чоловіків

(Від блиску їхньої зброї і обладунків

у старої заболіли очі)

Щоб уже третьої миті розчинитися там

де до неба кричала земля

І небо здригалось за обрієм

Залишилась стара шовковиця сама

Стоїть край битого шляху

виглядає свої хлопчиків

Ніхто до неї не приходить

Ніхто не рве її перестиглих ягід

які осипаються додолу

І розтікаються наче криваві сльози

Там де лежали

РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети

Поволі почала підніматися приталована трава

Тільки гілля пам'ятає їхні руки

Тільки стара порепана кора

пам’ятає їхні босі ноги

А коли на небі сходить місяць

Стара шовковиця стає навшпиньки наче дівчина

Тягнеться до неба головою

Намагається заглянути за небокрай

Чомусь так самотньо і тривожно їй

Де ви хлопці?

28.06.2014

Наш чотовий — чоловік з химерами...

Наш чотовий — чоловік з химерами

Коли над полем бою сходить сонце

Він каже що це на дальньому блокпосту

запалили шину

Місяць у нього

це горло крупнокаліберної гармати

А море — це розплавлене олово

Чому воно солоне?

Тому що у ньому наші сльози піт сеча і кров —

Воно протікає крізь нас

Химерний чоловік погодьтеся

Але сьогодні він сам себе перевершив

Коли рано-вранці зайшов до нашого намету

і сказав

Усе — сьогодні війни не буде —

Так сказали по телевізору

На цілих три доби зупиняється війна

Ми тут давно помітили

Що люди діляться на людей

і людей з телевізора

Ми не любимо дивитися на людей з телевізора

Вони якісь несправжні з них дуже погані актори

Зрештою — у нас немає телевізора

А якби й був то ми дивилися б мультфільми

(вони правдивіші)

Чи «У світі тварин» (там більше добра і життя)

Ми саме доводили до ладу

свою зброю і амуніцію

Коли химерний чотовий ошелешив нас

не менш химерною новиною

Кулеметна стрічка завмерла в руках

у кулеметника Василя з Кременця

І його другого номера Сашка з Боярки

А потім наїжачилась

як спина доісторичної істоти

Чотири ручних фанати

які крадькома визирали з підсумка

Гранатометника Макса з Луганська

Коли почули таке поховалися в підсумок

наче злякані кошенята

Ви пробували зупинити швидкісний потяг

Поклавши на рейки монету?

Ви казали сонцю: постій отут не рухайся

У мене сьогодні ще так багато справ?

Ви благали жінку яка зібралася народжувати:

Дорогу замело повитуха запізнюється почекай ще три дні?

Дитина мусить народитися

Потяг повинен доїхати до своєї кінцевої зупинки

Сонце має догоріти наче палаюча шина

А на зміну дню небо викотить на позицію

Крупнокаліберну гармату місяця

І попелом осиплеться ніч

…У день коли не було війни

Ми втратили другого номера

Кулеметника Сашка з Боярки

І гранатометника Макса з Луганська

Кулі прилетіли з потойбіч війни

Наче злі шершні

Вжалили Сашка в шию

А Макса в серце

Мабуть на тому боці не знайшлося

химерного чотового

Який розносить химерні новини що війни немає

Або ж вони дивляться інші програми

Чи у них просто зламався телевізор

01.07.2014

Сиджу на березі моря...

Сиджу на березі моря, поряд стоїть автоматник, вдивляється в далечінь. Не можна бійцю скупатися в морі без того, щоб автоматник не стояв поруч. Завше пам’ятаємо, що інший берег — це берег ворога, до того ж спільні води, а там всяка кацапська нечисть водиться. Вата у воді не тоне.

Спиною чую — наближається чота. З полігону. Втомлені. В морі скупатися — і знову на вишкіл, хоча цього разу, може, і в бій. Тут усім у бій хочеться.

Зупинилися біля мене. Дехто вперше побачив ФБ, дехто вперше побачив планшет, дехто у мене в друзях. Привіт, письменнику.

Пишемо? Авжеж, пишемо. Що пишемо? Листа. Кому? Турецькому султану! Папі Римському! Путіну!

Путін — нах. То кому ж? Порошенку! Верховній Раді! Нах Верховну раду! Українському народу! Українському народу? Цікаво.

Від кого? Від усіх нас! Від кого «нас»? Вася. Петя, Макс, Тарас! Від нашого батальйону! Від нашоїчоти! Ага! — І мертвим, і живим, і ненародженим…» Ні, тільки живим. Відкритий лист. Добре. І так. Лист. Від нас — українському народу.

Ну? Чого стишилися, титани війни? Та страшнувато якось. Це ж нас почують наші близькі, батьки. Ну то не матюкайтеся. Моя перша вчителька. Ну то говори грамотно. Як це — грамотно? Моя перша любов. Ну то говори нєжно. Моя ти кохана. Закрий пащу.

Моя босота, з якими я тягнув перший строк, за той ларьок (на хера він був нужен!). Шо то я очкую, парні. Стаять! їді сюда! Как хадіть в развєдку в логоео сепаратаров. он не ачкуєт, а как сказать добрав слово людям, он абдєлался. Нє, пацани, в натуре, давайте лучше завалю ватніка. Ватника й дурень завалити може. Кожен може бути злим — ти спробуй бути добрим. Во папалі. Блін.

Пауза.

Короче. давай так: ми вас любимо. Да, ми вас любимо, усіх-усіх-усіх. І все буде добре. Да, всьо будєт харашо. Ми скора вєрньомся. Я хочу пацанам передати привіт. У Житомир. Можна? Передавай. Привіт, пацани. У мене все клас. Зустрінемося вдома. І я хочу! Одногрупникам! І декану! Я від Нового року, як на Майдан поїхав. Вже, мабуть, відрахували. Мати порося і корову ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→