Читать онлайн «Руф?н ? Пр?сц?лла»

Леся Українка

РУФІН І ПРІСЦІЛЛА

ДІЯ 1

ОСОБИ 1 ДІЇ:

Руфін Емілій – молодий римлянин значного роду.

Прісцілла – його жінка, християнка.

Аецій Панса – її батько, значний римлянин, дідич.

Кай Летіцій – префект, Руфіновий приятель.

Парвус – християнин невідомого роду-племені.

Сервілія – римлянка, плебеянка.

Раб – в Руфіновій господі.

Драма діється в II в. по р(іздві) Х(ристовому).

Атріум в домі Руфіновім: велика гарна світлиця з квадратовим басейном посередині (impluvium) і такою ж великою незакритою кватиркою в стелі над ним (compluvium). Коло басейну простий хатній олтар без статуй. До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканин; простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів на високих підставках. В глибині світлиці широкий з розсуненими запонами вхід до чималої і гарно врядженої кімнати (tablinum), де видно багато сувоїв пергаменту, таблиць і т.  п. , що робить кімнату подібною до бібліотеки; на задній стіні табліну є ще двері, теж одкриті. По обидва боки табліну широкі та короткі сіни провадять у внутрішній двір – перистиль. З атріума видко крізь сіни та крізь двері табліну той перистиль з колонадою навколо нього, ставок посеред нього з квітником та з декоративними ростинами. Сцена уряджена так, що атріума видко тільки половину, через те імплювіум приходиться на авансцені, таблін же і сіни в перистиль через те не дуже відсунені в глибину. Під час дії входиться до атріума через перистиль сіньми, а не з бічних куліс.

В атріумі в чимало скамничок, ослонів, дзигликів, столиків, ваз на підставках, що робить світлицю оздобною та захисною, хоч вона й не надміру розкішна.

Смеркає. Руфін сам. Нетерпляче ходить по атріумі.

Часом виходить у перистиль і дивиться вбік на вулицю. В його поводінні видко не тільки нетерплячку, але й тривогу.

На порозі сіней, що ведуть з перистиля, показується Прісцілла, закутана в велике, з грубої тканки, покривало, вона його скидає, увійшовши, і її суворо проста одежа кидається в вічі дивним контрастом супроти оздобної оселі та й коштовного, хоч і благородно простого патриціанського убрання самого Руфіна. В руках у Прісцілли маленька лампочка (люцерна).

Руфін (кидається їй назустріч. З докором, в якому більше чутно біль, ніж досаду).

Прісцілло! як же можна?. .

Прісцілла (спокійно).

Що, Руфіне?

Руфін.

Ти знов була сьогодні в катакомбах?

Прісцілла (трохи помовчавши).

Якби могла промовчати – охочепромовчала б на се твоє питання,але ще більше, ніж оця люцерна,мене перед тобою зрадить щирість.

(Становить люцерну на один з постаментів. )

Неправди я казать тобі не хочу,а правду перемовчать не здолаю:так, я була сьогодні в катакомбахі завтра знов піду, як тільки тимені того не заборониш.

Руфін.

Люба,ти знаєш, я ніколи не вживаюсупроти тебе ні тієї сили,яку мені дала сама природа,ні того права, що дає закон. Мені бридка слухняність поневолі, —я ж не рабиню взяв собі за жінку.

Прісцілла.

У Римі небагато чоловіківтаких, як ти, а може, ти єдинийна цілий Рим. Я тямлю се й ціную. Бог, – всевидющий свідок почуваннів,всю вдячність мого серця бачить ясно,і чей же він мені колись поможету вдячність виявить супроти тебе. А поки що – коли б ти знав, як тяжкомені невдячною здаватись…