Читать онлайн «Орігамі-блюз»
Автор Светлана Поваляева
Світлана Поваляєва
Орігамі-Блюз
«Що ти, довговічний, робитимеш у цьому світі, дочекавшись, коли твій вигляд стане потворним!»
Кенко-Хосі, «Нотатки з нудьги»
«Справжній блюз грає чоловік, якого покинула кохана жінка».
«Перехрестя»
Кама Сутра радить ніколи не одружуватися з такими, як вона - лінивими, брутальними, неохайними, ревнивими, розбещеними, хтивими.
Вона найгірша з жінок принаймні з однієї причини: ЇЙ В СОБІ ДОБРЕ!
ОРІГАМІ-БЛЮЗ
Мрія чистить на березі рибу. Мрія співає пісню Лесі «Русалка», гарячий західний вітер жене її глухий від сигарет голос вздовж мокрого піщаного плюсу й майже гарячих річкових вод, що вітрові віддаються. Мрія спочатку обережно зішкрябує луску з живота риби, устромляє вістря ножа в риб’ячий анус і розтинає живіт, залазить рукою до черева, підчіплює й видирає нутрощі так, щоби не розчавити жовчний міхур, вириває їх й навідліг жбурляє на середину річки. Чайки сидять на воді, немов паперові човники, - чатують. Ціла зграя. Коли Мрія кидає риб’ячі тельбухи, кілька чайок підхоплюються в повітря - паперові літачки - та з бойовим кличем пікірують на здобич: плавальний міхур, якщо не проштрикнути його ножем (чого Мрія ніколи не робить), тримає кишки на поверхні води. Мрія відриває разом із зябрами риб’ячу голову від хребта й тотожнім злітаючим жестом кидає її вздовж прибою на пісок. Неподалік чатує кілька ворон. Вони злітають від рвучкого руху Мрії, але не надто сполохані, радше з міркувань обережності. Та ворона, чия настала черга (згідно з воронячими ієрархічними законами), підстрибуючи боком, наближається до риб’ячої голови й хижо підчіплює її своїм масивним дзьобом так само, як підчіплює паперові паки зпід соку. Мрія щоразу дивується: ворони так довго живуть й здатні використовувати понад триста різноманітних сигналів для спілкування поміж собою, а не розуміють одне одного, якщо вони з різних місцевостей… Як перевірити, чи розуміють оці річкові ворони київських ро дичів?
Мрія співає, чистить рибу, годує ворон та чайок.
Риби - повна мидниця завбільшки з кінву. Сонце пече нещадно. Мокра сукня обліп лює тіло Мрії, мокра бандана обліплює корот кострижену голову Мрії, великі сонцезахисні окуляри, що закривають половину Мріїного обличчя, - поцятковані риб’ячою лускою, яка швидко сохне й скручується на сонці. Ворони пообсідали дерев’яний човен. Вітер жене пісню, як воду, як пісок, як паперові човники, літачки та пакети зпід соку…Мрія хребтом крізь мокру темносиню сукню відчуває, що Флеш не вийде на берег. І раптом пісня в ній уривається сама собою.
Якийсь час Мрія чистить рибу мовчки, а пісня ще ледве чутно бринить у голові. В грудях, у серці - просто вітер. Мрія розуміє, що Флеш не просто не вийде на берег: в будинку (який зі свого місця Мрія не бачить, але відчуває крізь сукню всім тілом) його теж немає: будинок зачинений, всі кімнати порожні. Напевно, Флеш поїхав до Міста. Місто - труна, склеєна з газетних шпальт… Місто - паперовий макет, з якого переможно стирчить зужита штрикалка телевежі - вимальовується крізь густу імлу спеки.
