Лесь Подерв'янський
Король Літр
Збірник
Король Літр
Трагедія
ДІЙОВІ ОСОБИ Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкоголік.
Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою.
Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.
Едгар, цинічний ґвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.
Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджськогоуніверсітєту.
Кєнт, хуліганствующій підліток.
Мєнт. лягавийпадло.
Йорік, потворний недоносок, начітавшийся Заратустри. На початку п'єси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англійського народу.
Привид, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».
Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.
Дія перша
Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вищезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.
Король Літр.
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,З пизди стирчать всі грифи балалайок,А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздивІ пер, згинаючись, до себе у комору,А потім, запираючись в сортирі,І там, згасаючи від смутку та зневіри,Я нігтем вицарапував на стінці скажені цифри…Рахував і плакав, пердів беззахисно,В тупім оскаженінні зубами скреготав,І дикий сморід, цей дух пвна на вільних білих крилах,Вповзав мені у серце, як гадюка,І люто в душу срав… Людськая заздрість,Та посмішки, та плітки за спиною,Шо хуя вже не тільки шо встромить,А й навіть винуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх,Засновник роду, міста і країни —Герой національний! Як відомо,Герої не їбуться і не сруть!Не кажучи про те вже, шо ніхто з нихВдитинстві не дрочив, о. якменіЦе все настоїбенило, піздєц!Їбавя всі ці гімни і кантати,Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,Коли замість того, щоб когось вжарить,Повинен довго й нудно ти пиздітиІ слухати пиздьож такий же самий. Я все роздав: всім жебракам, ханигам,Всім підарасам, йобнутим шакалам:Нехай вони внесуть корисний внесокВ суспільне будівництво, хай їбошать,А я це все їбу! З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія – хвороблива квітка із скаженою пиздою.
Король Літр.
Як ти живеш, моя вонюча квітка? Корделія.
Дивись, татуню, я знайшла гандона. Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі. З його сріблястих пелюстків, як перли,Стікають сльози росяні, яскраві… Літр.
Не перли то, то малахв'я вонюча!Це концентрація тих виблядків поганих,Шо повзають, як блядські мандавошки,По аглицькій землі! Корделія.
Татуню милий!Якій же ж ти розумний та приємний!Ібись конем всі хахалі противні!Ці коні зяйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…
