Читать онлайн «Сни Юлії і Германа»
Автор Галина Пагутяк
Галина Пагутяк
Сни Юлії і Германа
СНИ ЮЛІЇ І ГЕРМАНА
ГЕРМАН:
Парки підвелися зі своїх місць, нитки доль натягнулись — і одна урвалась. Старша з Парок нахилилась, зв’язала обидва кінці, й життя людини продовжилось. Ще одна нитка була дуже довга, посіріла від пилу, час було вже її обірвати, та невільно було. Вона мала переплестися з тією обірваною ниткою, що її зв’язали докупи. На тканині життя чимало вузликів — одним більше чи менше — не так важливо. Третя нитка була ні тонкою, ні старою, але натягнулась наче струна, і наймолодша Парка провела по ній зубами, стертими, проте все ще міцними, і в неї задзвеніло в голові.
Три богині підвелись, розігнули втомлені спини, поклали веретена на кам’яний стіл, стертий як їхні зуби, й вийшли надвір з печери, щоб вдихнути перед сном свіжого повітря. Чорні скелі повільно холонули, небо засіяли зірки, тьмяні й далекі. Це видовище змусило би звичайних смертних забути про нікчемність подій їхнього життя, жалюгідність прогнозів, повірити в існування богів…
Якби ніч тривала вічно.
Якби ніч тривала вічно й ніколи не наставав день, вони поводили б себе по-іншому.
Якби ніч тривала вічно, Парки не стирали б до крові пучок, випрядаючи нитки людських доль, вплітаючи їх у основу життя. Вони просто б дивились на зорі, слухаючи їхні послання, читаючи їхні послання, і сповнені шанобливості до безкінечної глибини неба, врешті, пірнули б у цю глибінь.
Зненацька в залі, де показували живу картину, вереснув високий чоловічий голос:
— Що за бридота!
Від вигуку впала завіса. Після короткої, але вельми незручної паузи, почулись гучні оплески. Бо ж однією із загримованих до невпізнання Парок була начебто пані цього дому — графиня Луїза. Герман, що вперше опинився у новому для себе товаристві, після того, як отримав у спадок від тітки чималий маєток, мимоволі залився рум’янцем і скосив око. Дякувати Богу, графиня була тут, серед глядачів.
Звичайно, Парки мають бути старими, як відьми у «Макбеті».— Макбет! Макбет! — залунали вигуки. Шарада була розгадана.
Справді, «Макбет». Як він міг так помилитися! Але ж промовчав, отже, все гаразд. І те, що він прийняв за веретена, насправді було мітлами. Герман озирнувся, щоб подивитись, хто ж вигукнув «Що за бридота!». Це було доволі легко вгадати по коливанню повітря. Молода жінка з гострим підборіддям, розпашіла від сорому, саме вичитувала пошепки білявому юнакові, можливо, своєму братові, й власне їхній знервований стан спричинив рух повітря, як ото вітерець похитує фіранку на вікні. Прискорений подих, якщо висловитись точніше. Герман здогадався, що тим двом хочеться без свідків виправити становище й потім без зайвих свідків вибачитись перед графинею. Він делікатно відвернувся. Завіса над помостом, що претендував на сцену, втім, Герман не зміг би з цим погодитися, теж коливалася і то доволі сильно. Парки, себто відьми, після брутального вигуку білявця, не побажали вийти на публіку й розкланятись, отже, ситуація й далі залишалась напруженою.
