Читать онлайн «Метаморфози»
Автор Овидий
Публій Овідій Назон
«Метаморфози»
Книга перша
1 Дух пориває мене: про нові починаю співати
2 В змінених формах тіла. О боги, — бо ж од вас переміни, —
3 Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився,
4 Ген аж до наших часів доведіть нестихаючу пісню.
5 Поки ще море й земля появилися, поки над ними
6 Небо прослалось, обличчя однакове мала природа.
7 Хаосом потім назвали її — велетенська, безладна
8 Купа, сама бездіяльна вага, де, поєднане будь-як,
9 Зібране з різних кінців, клубочилось речей всіх насіння.
10 Світові сяйва свого не являв ще Тітан променистий,
11 Не поновляла сріблястих рогів, наростаючи, Феба.
12 Ще не повисла Земля, ще в повітрі легкім її власний
13 Не врівноважив тягар; у ту пору ясна Амфітріта
14 Не простягала ще рук лазурових уздовж суходолів.
15 Скупчились там, перемішані, води, земля і повітря;
16 Тим-то земля не була ще стійкою, пливучими — води,
17 Світлим — повітря; ніщо там не мало ще форми своєї,
18 Все-бо в сум'ятті було, й у тій масі, в єдиному тілі,
19 Жар проти холоду йшов, на вологу сухе повставало,
20 Проти м'якого — тверде, на легке напирало вагоме.
21 Бог тоді втрутивсь, однак, і добірніші сили природи:
22 Неба намет од землі відділив він, а землю — від моря,
23 Потім ефір блискотливий підняв над імлистим повітрям.
24 Так, розібравши громаддя сліпе на окремі частини,
25 Простором їх порізнив, а з'єднав — найсердечнішим миром:
26 Іскрами звився вогонь невагомий — опуклого неба
27 Сила стрімка — й закріпивсь на вершечкові світобудови.
28 Побіч — повітря, до нього вагою і місцем найближче.
29 Землю ж, яка притягнула до себе вагоміші частки,
30 Власний тягар пригнітив; наостанку хвиляста волога
31 Весь непохитний вже світ охопила пливкою межею.
32 Суміш первісну ось так поділивши, цей бог невідомий —
33 Хто б він не був — сформував як належало світу частини:
34 Землю — насамперед, що на зразок велетенської кулі
35 Завжди однакову з різних боків своїх має опуклість.
36 Водами блиснув тоді; під вітрами рвучкими здійматись
37 Їм повелів, суходоли ж обвів побережжям піщаним.
38 Далі — струмком задзвенів, багновища розлив та озера,
39 З волі його в берегах зазміїлися спадисті ріки.
40 Поки пливуть — одні тут, інші там — забирає земля в них
41 Трохи води, трохи — дійде до моря, і там, на просторі,
42 Лунко об скелі вже б'є, щойно з річища вирвавшись, хвиля.
43 Він повелів, щоб прослались поля, опустились долини,
44 Листям покрились ліси, піднялися хребти кам'янисті.
45 Як розтинають небесне склепіння праворуч дві смуги,
46 Й стільки ж ліворуч, і п'ята, від них чотирьох гарячіша,
47 Так от і небом повиту твердінь поділив прозорливий
48 Світу творець, охопивши й її стількома ж поясами.
49 На серединнім немає життя через жар непомірний;
50 Два по краях — у глибокім снігу; а двом поміж ними
51 В лагідній суміші бог дарував і тепло, й холоднечу.
52 Вище — повітря лягло, неозоре й легке, та наскільки
53 Легша вода від землі,— від вогню воно важче настільки.
54 Там він і хмарам густим, і туманам велів оселитись.
55 Там і громи помістив, щоби смертним серця потрясати.
56 Там — і вітри, що викрешують спалах і блискавку в небі.
