Читать онлайн «Басаврюк XX»

Автор Дмитрий Белый

Annotation

Чи справді історія між двома світовими війнами була такою простою? Таємні організації, ритуали в Храмі Жаху і життя звичайних людей, приречених на люту загибель в горнилі безглуздих для них битв. Серед них живуть і ведуть свою боротьбу люди, які знають трохи більше.

Дмитро Білий

Передмова

ЧАСТИНА I

1 (Кав'ярня в Подебрадах)

2 (Таємничий полковник)

3 (Рукопис професора Курца)

4 (Нові знайомі)

5 (Завдання)

6 (Загублені в лісі)

7 (На зруйнованому цвинтарі)

8 (Панський палац)

9 (Таємнича знахідка)

10 (Упир)

11 (Смерть кулеметника)

12 (Панські лови)

13 (Межа)

14 (Щоденник)

15 «Чернецький ліс»

16 Щоденник (продовження)

17 Розповідь професора

18 Щоденник (Закінчення)

ЧАСТИНА II

1

2

3

4

5

6

7

1

2

3

4

5

6

ЧАСТИНА III

1

2

3

1

2

3

4

5

1

2

3

ЕПІЛОГ

Дмитро Білий

БАСАВРЮК ХХ

Роман

Передмова

Твір, який пропонується зараз до вашої уваги, виник внаслідок збігу досить несподіваних обставин, першою з яких стала знахідка рукопису невідомого автора зі середовища українських політичних емігрантів покоління УНР. Рукопис зберігався в архіві журналу «Вольное казачество — Вільне козацтво», і належав до періоду 20-30-х рр. Автор, працюючи над науковим дослідженням про національну революцію 1917–1921 рр. , не звернув спочатку увагу на цей белетристичний твір, але декілька нових документів (обставини, за яких автор зміг з ними познайомитися, поки не можуть бути розголошені) довели, що він зіткнувся з дивовижною історією, котра навряд чи може бути охарактеризована як белетристика. Єдиною заслугою автора можна вважати обробку документів у напрямі осучаснення їх мови і об'єднання в певній логічній послідовності.

ЧАСТИНА I

1 (Кав'ярня в Подебрадах)

Випадок звів мене з цією людиною теплим весняним вечором 1926 року в кав'ярні «У старого вепра», яку обрали своїм клубом козаки і старшини нашої кінної бригади. Всі Подебради були всіяні такими затишними схованками для чисельних українських емігрантів, які за декілька років вже досить добре освоїлися в неушкодженій останніми світовими завірюхами гостинній Чехословаччині.

Колишні козаки і старшини Армії УНР, незважаючи на старанне дотримання останніх досягнень європейської моди, все ж досить чітко відрізнялися від привітних і доброзичливих чехів.

Тільки іноді, десь вранці, ідучи по місту на лекції, або на роботу, вони миттєво пізнавали один одного — вояк непереможеного Чехословацького корпусу і козак непереможеної Армії, яка так і не змогла зберегти свою Державу. Вони миттєво зустрічалися поглядами і розходилися, але за цю мить в їх очах проминали роки і події, незбагнені для решти мешканців цього ідеального європейського академічного містечка…

Вечорами всі вони — студенти Української Сільськогосподарської Академії, наймані батраки з приміських ферм, таксисти та інші добропорядні громадяни Чехословацької Республіки — знов перетворювалися на сотників та хорунжих, чотарів та полковників, стрільців та козаків. Як правило, гуртки класифікувалися за приналежністю до конкретних військових з'єднань.

В третій кінній бригаді я опинився випадково. Тоді, в такому далекому 1920 році, мене відправили від нашого повстанського загону встановити зв'язок з якоюсь частиною українського регулярного війська, що знову наближалося до Києва. Тільки зараз я розумію, як мені пощастило, що перші вершники, які ввійшли до хутора, де я ночував, мали на папахах тризуби, а не зірки. Повернутися до повстанців я так і не зміг. Тим не менше, півроку мого перебування в цій бригаді надали мені впевненого статусу ветерана і, відповідно, право слухати (чим я користувався як міг) і бути почутим (ніколи не намагався скористуватися).