Марина Павленко

Книга - для повного щастя! Ця книжечка про бабусю Ялосовету, яка збирала казочки. Ох, і назбирала вона їх за своє життя! Серед них і недбала і необережна, неймовірна і забудькувата, вередлива, ще й ощадлива. Жили вони у неї в скрині, та якось Казка-Мандрівниця не повернулась… Про пригоди Казки та її сестер розповість дотепна і повчальна книжечка Марини Павленко.

Ця домашньо-пригодницька повість для хлопчиків і дівчат, які вірять у дива. Кожен дім має свого чарівного охоронця – домовичка. Він живе поряд з іншими мешканцями, хоч і рідко з’являється на очі людям. Але тільки найкмітливіші зможуть познайомитись із ним та потоваришувати. Якщо ж ваше житло досі ніхто не оберігає, у вас є нагода це виправити, поселивши у себе книгу Марини Павленко.

І знову – суперниця! Весь клас ахнув! Струнка й тоненька, мов очеретинка. Очі – два бездонні озерця. Коси – до колін, як у ляльки Барбі з вітрини найдорожчого магазину… Милувалися нею всі: школярі, вчителі, технічки. А на перервах під кабінетом, у якому перебував її, Софійчин, 7-В, ніби випадково збиралися старшокласники. На Кулаківського можна махнути рукою: пропав остаточно! Але ж Сашко?!. Тепер...

Таємниц?, таємниц?! Мабуть, Соф?йка їх до себе притягує. Бо ж х?ба можна лишатись осторонь, коли вноч? у покинутому замку лунає музика, а порожн?ми залами блукає самотн?й привид?! Привид, що... загубився у час?.

І що то за доля в Софійки така - нерозділене кохання? от і цього разу закохалася - подумати тільки! - у чоловіка рідної тітоньки. Добре хоч бачитися можуть часто: мають спільну справу. Так, спільну справу, бо Софійка розшукує зниклі з музею полотна. Що ж, у неї завжди так: кохання і розшук переплітаються так щільно, що й гадки не маєш, як усьому дати раду...

Книга «Миколчині історії» Марини Павленко — цікава розповідь про справжню дружбу хлопчика Миколки і собаки Найди. Так яскраво, талановито, сердечно, пронизливо про знедолену дитину не писав ніхто із сучасних українських письменників. Але ця книжка все ж уселяє надію! Її варто прочитати і дітям, і дорослим.

"Санта Луч?я в кирзових чоботях? - художня пов?сть, написана на основ? реальних под?й, зокрема - життя ?тал?йки Леа Сорез?ни, яку в 1950-х роках доля занесла в Україну, в село Ос?тну Христин?вського району. А також - доль численних українських зароб?тчанок, як? заполонили нин? терена ?тал?ї.

Гадаєш, казки — то тільки дитячі баєчки і чудес на світі не буває? Але якщо над красенем однокласником висить родове прокляття, якщо тебе домучили нічні жахіття сусідської квартири, якщо тітоньку треба рятувати від її ж власного весілля, а старовинна шафа перетворюється на машину часу, і про все це навіть не здогадуються такі розумні батьки, — ти ніде інде, як у казці. Справжнісінькій сучасній каз...

Книга - для повного щастя! Ця книжечка про бабусю Ялосовету, яка збирала казочки. Ох, і назбирала вона їх за своє життя! Серед них і недбала і необережна, неймовірна і забудькувата, вередлива, ще й ощадлива. Жили вони у неї в скрині, та якось Казка-Мандрівниця не повернулась… Про пригоди Казки та її сестер розповість дотепна і повчальна книжечка Марини Павленко.

Ця домашньо-пригодницька повість для хлопчиків і дівчат, які вірять у дива. Кожен дім має свого чарівного охоронця – домовичка. Він живе поряд з іншими мешканцями, хоч і рідко з’являється на очі людям. Але тільки найкмітливіші зможуть познайомитись із ним та потоваришувати. Якщо ж ваше житло досі ніхто не оберігає, у вас є нагода це виправити, поселивши у себе книгу Марини Павленко.

І знову – суперниця! Весь клас ахнув! Струнка й тоненька, мов очеретинка. Очі – два бездонні озерця. Коси – до колін, як у ляльки Барбі з вітрини найдорожчого магазину… Милувалися нею всі: школярі, вчителі, технічки. А на перервах під кабінетом, у якому перебував її, Софійчин, 7-В, ніби випадково збиралися старшокласники. На Кулаківського можна махнути рукою: пропав остаточно! Але ж Сашко?!. Тепер...

Таємниц?, таємниц?! Мабуть, Соф?йка їх до себе притягує. Бо ж х?ба можна лишатись осторонь, коли вноч? у покинутому замку лунає музика, а порожн?ми залами блукає самотн?й привид?! Привид, що... загубився у час?.

І що то за доля в Софійки така - нерозділене кохання? от і цього разу закохалася - подумати тільки! - у чоловіка рідної тітоньки. Добре хоч бачитися можуть часто: мають спільну справу. Так, спільну справу, бо Софійка розшукує зниклі з музею полотна. Що ж, у неї завжди так: кохання і розшук переплітаються так щільно, що й гадки не маєш, як усьому дати раду...