Левко Лукьяненко

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951–1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).У середині 1959 переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І. Кандибу та А.Любовича.7 листопада 1960 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 були заарештовані І. Кандиба, С.Вірун, В.Луцьків, А.Любович і Лук'яненко, пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький. [ред.] ЗасудженняУ травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 р. позбавлення волі. Це при цьому, що 17-ою та 125-ою статтями радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.[1]Кару відбував у Мордовії, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шестидесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.9 листопада 1976, на пропозицію Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.13 грудня 1986 Лук'яненко з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в с. Березівка Парабельського району Томської області. [ред.] Політична діяльність після звільненняУ березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область.У 1998-99 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 р. очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для аналізу стану справ у Збройних Силах України, ходу їх реформування, узагальнення проблем, які є у цій сфері. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Королівством Малайзія.Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 19 липня 2006), член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з 25 травня 2006). Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік. Володіє англійською, польською, німецькою мовами. 16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з керування Українською республіканською партією, головою партії до проведення з'їзду обраний голова громадської організації «Громадська ліга Україна — НАТО» Сергій Федорович Джердж
На нашем книжном сайте Вы можете скачать книги автора Левко Лукьяненко в самых разных форматах (epub, fb2, pdf, txt и многие другие). А так же читать книги онлайн и бесплатно на любом устройстве – iPad, iPhone, планшете под управлением Android, на любой специализированной читалке. Электронная библиотека КнигоГид предлагает литературу Левко Лукьяненко в жанрах .